СТУКАТИ

СТУ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. чим і без додатка. Створювати стук, шум при ударах, поштовхах, коливаннях, розривах і т. ін. Довгий широкий маятник коло стінного годинника тихо стукав серед страшної тиші (Н.-Лев., II, 1956, 79); Десь далеко стукає калатало нічного сторожа (Коцюб., І, 1955, 415); Чує [мати], в хаті хтось стукає лядою (Цюпа, Три явори, 1958, 9); * Образно. — Гармати — то грунт, — стукав своїм дерев’яним голосом генерал. — Поставлю дві гармати.., і маємо весь Львів у руках (Фр., III, 1950, 319); // З силою ударяти, бити по чому-небудь. Корній сам співав дужим голосом, зсунувши брови та від часу до часу стукаючи кулаком по столі (Л. Укр., III, 1952, 561); Дзвонить білобородий професор-голова. Стукає дзвоником по столу (Довж., І, 1958, 48); // Ударяючи в двері, вікно і т. ін., сповіщати про що-небудь, подавати стуком умовний сигнал. — Сплять, видно. Треба стукати в кухонне вікно, щоб одсунули, — подумав він, уступаючи в двір (Мирний, III, 1954, 220); Цього року ще й жайворонки не затремтіли над засніженими полями, а кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: — Гей, люди! Економія вже пише контракти! (Стельмах, І, 1962, 186); * Образно. Смутна звістка обходила село, стукала тремтячими пальцями у вікна, викликала ладоських селян на занесені снігом вулички (Мик., II, 1957, 309); Світанок стукає у скло Рожевим пальцем (Рильський, II, 1946, 118); // Падаючи або торкаючись, ударяти по чому-небудь (про вітер, дощ і т. ін.). Стука дощ у кришу [дах] (Граб., І, 1959, 339); Вітерець гойдав суху гіллячку клена, і вона стукала в шибку, немов дятел: тук-тук (Зар., Світло, 1961, 67); // Те саме, що стріля́ти¹. Десь далеко дуже швидко, наче наввипередки, стукали зенітки (Перв., Дикий мед, 1963, 157); // перен., розм. Друкувати на друкарській машинці; // перен., розм. Минати, сповнюватися (про вік). Професор гірко осміхнувся своїм думкам.. Минає сімдесят один рік! На жаль — не обминає. Стукає! Найдошкульніше слово серед інших слів. З кожною річницею стукає міцніше (Вол., Місячне срібло, 1961, 50).

Сту́кати па́льцем по ло́бі див. па́лець.

2. Сильно битися, пульсувати внаслідок збудження, переживання і т. ін. (про серце, кров). Її серце зворушується болісним передчуттям і стукає несамовито (Коб., І, 1956, 343); Збуджено від передчуття майбутніх пригод і тайгової волі стукало серце (Донч., II, 1956, 27); Думки шугали у Тасиній голові, кров стукала в скроні (Дмит., Розлука, 1957, 150); // безос. Нарешті він захекався, не міг більше дихати, у скронях стукало й дзвеніло (Мик., II, 1957, 327).

◊ У стук се́рце сту́кає (сту́кало) див. се́рце.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 802.

Стукати, каю, єш, гл. Стучать. У двері стукав, добувався. Котл. Ен. ІІІ. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 221.