СТОРЧ

СТОРЧ, присл.

1. У стоячому, вертикальному положенні; стійма. На поличках стояли сторч рядками фарфорові стародавні тарілки (Н.-Лев., VII, 1966, 266); Поле, густо всіяне сторч поставленими снопами, скидалося на фантастичний табір (Кач., Вибр., 1953, 267); На сторч поставлених тичинах сушилася стара дірява мережа (Добр., Очак. розмир, 1965, 62); // Настовбурчившись (про волосся, пір’я і т. ін.). Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося.. руде волосся (Смолич, II, 1958, 70); Староста нахилив голову, товсті в’язи його одразу налилися кров’ю, очі округлились, вуса стали сторч (Кол., Терен.., 1959, 378); // Перпендикулярно або під кутом до чого-небудь. Своїми ослаблими вухами дід Іванюта хотів чути все, що говориться, і для цього прикладав долоні сторч до вух (Кир., Вибр., 1960, 345).

2. Униз головою. Писарець одчинив вікно і плигнув через вікно,.. а мірошник, зовсім п’яний, зав’яз у вікні, зачепившись ногою.., та й полетів сторч у квітки (Н.-Лев., II, 1956, 55); Раптом під князем Святославом упав кінь.. Упав він сторч, і князь ледве встиг вихопити ноги з стремен… (Скл., Святослав, 1959, 606); // Передньою, верхньою частиною вниз. Зачало човни.. То сторч, то набік колихати (Котл., І, 1952, 158); Літак ударився сторч об камінну скелю і, сплюснувшись коржем, загорівся (Ле, Клен. лист, 1960, 90).

◊ Сторч голово́ю: а) униз головою. З цієї кручі хлопці, як купалися, стрибали сторч головою (Гр., І, 1963, 352); Тут [коло опусту] можна було пірнути з висоти заставок у глибоку ковбаню сторч головою, було де поплавати (Іщук, Вербівчани, 1961, 23); б) дуже швидко; стрімголов. Беру листа і вже сторч головою.. влітаю в хату (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 20).

3. розм. Спідлоба, насуплено. Стане [Микита] батька прохати, щоб його оженив, то старий насупить брови, зирне на нього сторч (Кв.-Осн., II, 1956, 153); Похилившись, Не те щоб дуже зажурившись, А так на палубі стояв І сторч на море поглядав, Мов на Іуду… (Шевч., II, 1963, 105); // Неприязно, вороже. — Я його, знаєте, запросив кілька разів до себе.. І писар вже не дивиться на мене сторч (Н.-Лев., IV, 1956, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 739.

Сторч нар.

1) Внизъ головою, вверхъ ногами. Сторч головою — догори ногами.

2) Перпендикулярно, стоймя, отвѣсно. І зачало човни бурхати, то сторч, то на бік колихати. Котл. Ен. IV. 8.

3) — дивитися, зирнути, поглядати. Смотрѣть, взглянуть, посматривать изподлобья, сурово, недружелюбно. Старий насупить брови, зирне на його сторч та й каже: нехай лишень виясниться, бач, нахмарило. Кв. Сторч на море поглядає. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 211.