СРІБЛО

СРІ́БЛО́, срі́бла́, с.

1. Хімічний елемент — благородний блискучий метал сірувато-білого кольору, пластичний і ковкий; уживається для виготовлення ювелірних виробів, посуду, для карбування монет і т. ін. Срібло поширене в природі значно менше, ніж мідь (Заг. хімія, 1955, 524); О, Грузіє! В твоїх-бо горах ще стільки злота і срібла! (Тич., II, 1956, 74); Дорога упряж, обкована сріблом, карети та екіпажі.. — усе те сяло (Н.-Лев., VII, 1966, 33); * Образно. Гості першого дня — золото, другого — срібло, третього — мідь, хоч додому їдь (Номис, 1864, № 11923); З латинської дзвінкої міді Він наше срібло виливав… Ну хто б у римській Енеїді Хоролу й Ворскли не пізнав? (Рильський, III, 1961, 26); * У порівн. Риба блищала проти місяця білою, як срібло, лускою (Н.-Лев., І, 1956, 60); Граються мирно діти, Бризкає сміх сріблом… (Нех., Чудесний сад, 1962, 36); // перен. Те, що кольором, блиском нагадує цей метал. Дзвенить дійниця. З часом Вінця піняться сріблом (Вирган, В розп. літа, 1959, 25); Холодне срібло з висоти з-за хмари лине (Сос., II, 1958, 291); Я сіті з моря вибираю Із сріблом трепетним, живим (Нагн., Вибр., 1950, 95); В вікно побачила Татьяна.. У сріблі дерева старі (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 117); // перен. Про сірувато-білий колір, блиск чого-небудь. Над морем зійшов місяченько, Поблискують хвилі сріблом (Л. Укр., IV, 1954, 96); За скелями яскравим сріблом виблискувала велика ріка (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 213).

Живе́ срі́бло див. живи́й.

2. перев. збірн. Речі з цього металу. Панські расові верхівці [верхові коні], якими величався грушатицький двір, перші впали жертвою завидющих очей..; такою ж дорогою пішло й панське «фамілійне» срібло (Фр., VIII, 1952, 29); Залисніло на столах срібло та злото (Н.-Лев., І, 1956, 165); Увечері йшли ми додому повз економію.. В саду бряжчав кришталь і срібло. Чувся гомін (Головко, І, 1957, 53); // Посріблені шовкові нитки для ткання, гаптування. Шевці.. гаптували капці сріблом та золотом (Коцюб., II, 1955, 124); Входить Інга. Вона в ошатній сукні з затканого сріблом шовку (Коч., II, 1956, 360); В скрині в тебе вже лежать готові Убори білі, вишиті сріблом (Рильський, II, 1960, 90); // перен. Срібна медаль (срібні медалі) за друге місце в спортивних змаганнях, на конкурсі і т. ін. Срібло олімпійця.

Ко́ване срі́бло — те саме, що Ку́те срі́бло (див. ку́тий²). Листя широке магнолій важке, нерухоме Кованим сріблом здається (Л. Укр., І, 1951, 163); Ку́те срі́бло див. ку́тий².

3. збірн. Гроші з цього металу. Кинув [Кармель] йому капшук грошей.. — саме щонайчистіше срібло! (Вовчок, І, 1955, 358); — Бійся бога, Гаво! — скрикнув Староміський. — Адже я за самий матеріал двадцять п’ять срібла.. заплатив (Фр., III, 1950, 69); // Дрібні розмінні монети із сплаву, основною складовою частиною якого є срібло чи нікель. У кишені знайшов [Михайло Михайлович] дрібне срібло (Сміл., Сад, 1952, 119); Викидає [Шмалій] на стіл жменю мідяків, перемішаних з дрібним сріблом (Стельмах, І, 1962, 120); * Образно. — Щастя фонд залізний я розтратив І розміняв на мідь срібло чуття (Фр., X, 1954, 200); // перев. у сполуч. із сл. золото, злото, перен. Про велике багатство, розкоші. — Багач в дворі препишнім проживає У злоті, сріблі (Фр., XIII, 1954, 32).

4. перен. Сивина, сиве волосся. Волос у мене вже сріблом пролискується (Барв., Опов.., 1902, 8); Ще б не пора тим рокам стільки срібла на чорні кучері твої покласти (Л. Укр., III, 1952, 103); Мати (волосся чорне в сріблі все…) маля смуглявеє несе.. купати (Сос., II, 1958, 341).

5. перен. Мелодійність, дзвінкість, чистота (звуку, голосу, сміху і т. ін.). Йдуть дівчата. Цвіт півонії на обличчях їх, і сріблом дзвенить-видзвонює молодистий сміх (Гонч., Вибр., 1959, 218).

6. перен., розм. Ласкаве звертання до кого-небудь.

СРІБЛО… Перша частина складних слів, що відповідає слову срі́бло́ у 1 знач., напр.: сріблоли́стий, сріблопі́нний і т. ін.; у 4 знач., напр.: сріблоборо́дий, сріблоголо́вий і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 619 - 620.

Срібло, ла, с.

1) Серебро. Мет. 253. Срібло-злото тягне чоловіка в болото. Посл. Ростопленеє срібло. Котл. Ен. III. 41. На лядунці або золото, або срібло. ЗОЮР. І. 140.

2) — живе. Ртуть. Ком. Р. Н. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 193.

срі́бло́ = сре́бро —

1) благородний блискучий метал сірувато-білого кольору, пластичний і ковкий; уживається для виготовлення ювелірних виробів, посуду, для карбування монет і т. ін.; речі й гроші з цього металу; символізує багатство: «Срібло очі заливає» (тобто багатство засліплює); у давній Україні-Русі майже всі монети були срібні; про багачів співається: «Там жили ляхи, дуки-срібляники»; новонародженому на Гуцульщині бажали: «Аби-сь було таке щасливе, як щасливе срібло»; поетичний символ білого місячного світла, — у колядках: «подвір’я, як срібло біле»; поетичний образ місяця — срібноро́гий. Дорога упряж, обкована сріблом, карета та екіпажі… — усе те сяло (І. Нечуй-Левицький); Гості першого дня — золото, другого — срібло, третього — мідь, хоч додому їдь (М. Номис); Кинув [Кармель] йому капшук грошей… — саме найчистіше срібло (Марко Вовчок); Козаки на коні сідали, … Сребро і злото турецькеє… забирали (дума); Чорт бери і сребро, як жить не добро (Ганна Барвінок);

2) срі́бло́-зло́то = срі́бло́-зо­́лото — народнопоетична назва срібла і золота, метафоричне переосмислення багатства, достатку, а також уосібнення мудрості, таланту, високої духовності. Срібло-злото тягне чоловіка в болото (прислів’я); Єсть люди на світі — Сріблом-злотом сяють (Т. Шевченко); Гарні, пишнії кімнати, Срібло-злото скрізь ряхтить (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 576.