СПОЧИНОК

СПОЧИ́НОК, нку, ч. Відновлення сил після втоми, припинення праці, руху і т. ін.; відпочинок. Вдома чекає [Маланку з Гафійкою] спочинок і сон (Коцюб., II, 1955, 27); Останніми днями працював, забуваючи про їжу, про спочинок (Ільч., Серце жде, 1939, 220); // Проведення часу без праці, на дозвіллі. Тихими літніми вечорами, в години спочинку, він брав свою стареньку скрипку, грав і наспівував російські, українські та білоруські пісні (Мас., Життя.., 1960, 5); Купаються в морі дівчата, Лунає веселий сміх. Дівчата легкі, мов качата, Діждали спочинку і втіх (Воронько, Славен мир, 1950, 75); // Коротка перерва під час якоїсь дії; перепочинок. Дорога довга.. Ми їдемо, спочинку ні хвилини (Л. Укр., І, 1951. 69).

Без спочи́нку — безперестанку, безперервно; не відпочиваючи. Проживає Олеся, працюючи без спочинку (Вовчок, І, 1955, 29); Всі були пройняті думкою про повсталу Прагу.. І тому наказ, яким керувався полк, без спочинку поспішаючи вперед, здавався Козакову його власним наказом (Гончар, III, 1959, 431); Іти́ на спочи́нок див, іти́; Кімна́та спочи́нку — кімната, у якій відпочивають (на підприємстві, у водолікарні, на вокзалі і т. ін.). Після роботи і обіду Жанна часто залишалася в кімнаті спочинку (Собко, Граніт, 1937, 90); Не дава́ти спочи́нку кому: а) не давати можливості відпочити кому-небудь. Михайло розмахував косою, гострив її, не даючи собі спочинку (Томч., Жменяки, 1964, 114); По смерті матері Гарецький заходився сам господарювати і не давав людям спочинку, сам щодня на поле заглядав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 336); б) безперервно тривожити, непокоїти кого-небудь. Важкі випробування падали на їх голови одне за одним, не даючи ні спокою, ні спочинку (Довж., І, 1958, 424); Не зна́ти спочи́нку — те саме, що Не ма́ти спочи́нку (див. ма́ти²). Приходилось [Мотрі] у чужих людей косити, хліб заробляти, спини не розгинаючи, спочинку не знаючи… (Мирний, І, 1949, 133); Ганнина банда не знала тепер спочинку (Гончар, Таврія.., 1957, 547); — Тут день і ніч мізкуєш розумом, не знаючи спочинку (П. Куліш, Вибр., 1969, 158); * Образно. Земля весь час дрижить, не знає спочинку (Гончар, III, 1959, 277); Не ма́ти спочи́нку див. ма́ти²; Ру́ки [та но́ги] не зна́ють (не зна́ли) спочи́нку; Ру́ки [та но́ги] не ма́ють (не ма́ли) спочи́нку — хтось, не відпочиваючи, багато працює (працював). Заголені руки [Джузеппе] ніколи не знають спочинку (Коцюб., II, 1955, 414); — Хто за тобою ходив? Чиї руки спочинку не знали, вовтузячись біля тебе? (Мирний, III, 1954, 28); По наших селах українських багато є таких господарів,.. котрі цілий вік свій у роботі та роботі, руки та ноги спочинку не мають (Мирний, І, 1954, 47).

◊ Ві́чний спочи́нок див. ві́чний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 584.

Спочинок, нку, гл. = Спочив. КС. 1882. XII. 502. Будуть кримці та нагайці, безбожні бусурмени, тебе, пішого-піхотинця, на спочинках минати. ЗОЮР. І. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 187.