СОЛОНИЙ

СОЛО́НИЙ, а, е.

1. Який містить у собі сіль (про водойми). І падають сніги рожевих птиць На море запахуще і солоне (Рильський, II, 1960, 129); Солоні озера щодо кількості і величини площі займають перше місце серед озер (Курс заг. геол., 1947, 12); // Який містить у собі сіль і має характерний смак, що його надає сіль (про воду в таких водоймах, бризки і т. ін.). Вода в стічних озерах прісна, а в безстічних — солона (Фіз. геогр., 7, 1957, 53); Високі хвилі з ревом розбивались об каміння, стіна солоних бризок здіймалась угору (Донч., III, 1956, 342); Пливу до берега в знесиллі. — Далеке світиться вікно. — Такі гіркі й солоні хвилі… (Сос., І, 1957, 307); // Покритий сіллю такої води. Джузеппе втягає в себе той запах, облизує губи, вічно солоні, виносить на берег відерце фарби і зараз починає співати (Коцюб., II, 1955, 414); // Просякнутий сіллю (про повітря, вітер). Де б я не жив, та повсюди шумить Чорного моря шовкова блакить, Пахнуть солоні вітри на світанні, Степу гарячого трави духмяні (Мас., Як пахне земля, 1958, 36); Я стояв над морем і з насолодою дихав свіжим морським ..солоним повітрям (Трубл., III, 1956, 183).

2. Який має смак солі, містить у собі сіль (про сльози, кров, піт). Стоять чумаки.. круг конаючого, похиливши сумно голови.. Солона сльоза не в одного зависла на довгих вусах… (Коцюб., І, 1955, 182); Він розумів, що вмирає: недурно вже кілька разів раптом, без кашлю й болю, виповнювався його рот солоною кров’ю (Тулуб, В степу.., 1964, 12); Боком пригинався [Дмитро] і вперто йшов уперед. Чув, як солоний піт щипав спину (Стельмах, II, 1962, 383); // Вкритий потом. У плечі солоні уївся станкач. Коней останніх покинули вчора (Гончар, IV, 1960, 14); Пітними солоними устами припадає [Данило] до зжатого поля (Стельмах, II, 1962, 68).

◊ Як соло́ного за́йця [ганя́ти] див. за́єць.

3. Приправлений сіллю, із характерним смаком, що його надає сіль (про їжу). Прийом у Річинських був дійсно аристократичний, з шампанським та солоним мигдалем (Вільде, Сестри.., 1958, 52); // Який достатньо або надмірно посолений. Варили [страву] з просяного борошна на воді без солі, бо їли його з солоним сиром (Стор., І, 1957, 266); Вона почала куштувати кашу. — І трохи не солона! А куштувала, кажеш? — гримнула вона на Килину (Мирний, III, 1954, 355); // у знач. ім. соло́не, ного, с. Їжа, приправлена сіллю; смак солі. Завтра буде інше лікарство [інші ліки] і можна буде їсти кисле і солоне (Коцюб., III, 1956, 443); Новонароджені діти добре розпізнають солодке, гірке, кисле і солоне (Шк. гігієна, 1954, 59).

4. Пригот. про запас із сіллю, в розчині солі. Вже і обідати у неї поспіло: борщик з живою рибкою,.. каша пшоняна до олії, солона тараня з пшеничними галушечками та вареники з сім’яною макухою (Кв.-Осн., II, 1956, 54); Поки Оля поралась,.. а Романова мати готувала перекусити їм — холодна картопля «в мундирах» лишилась від вечері, солоні огірки, — .. Роман уже й вернувсь (Головко, II, 1957, 598); // у знач. ім. соло́не, ного, с. Засолені про запас продукти.

5. перен., розм. Виразний, дотепний, але грубий; непристойний. Регоче гурт, кидає солоні дотепи, насмішки (Чаб., Балкан. весна, 1960, 337); Можна повторювати його [ім’я] безліч раз думкою, пошепки і вголос, тільки б ніхто не почув, бо одразу ж почнуться двозначні розмови, розпитування, солоні жарти (Перв., Опов.., 1970, 124).

◊ Соло́не сло́во див. сло́во.

6. перен., розм. Дуже тяжкий. Солоне життя; Солона робота; // Зароблений тяжкою працею. Вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба, той гіркий та солоний шматок (Коцюб., І, 1955, 97).

◊ Сьорбну́ти соло́ного — зазнати тяжкої праці, горя, нужди, злиднів і т. ін. — Мені, товаришу майор, рано довелося сьорбнути солоного (Баш, На.. дорозі, 1967, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 451.

Солоний, а, е. Соленый. Сахару хоч повен віз, а віз усе солоний. Ном. № 328.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 167.