СОБАКА

СОБА́КА, и, ч. і рідше ж.

1. Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін. По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Гл., Вибр., 1957, 174); Чіпка вступив у двір. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (Мирний, І, 1949, 269); Хряпнула хвіртка, і цеповий собака загавкав і з цепу рвався — до воріт (Головко, II, 1957, 44); Нині собаки використовуються у карному розшуку і як поводирі сліпих, шукають корисні копалини і підземні гриби трюфелі, доглядають дітей і пасуть худобу, охороняють державні кордони, виносять із поля бою поранених, шукають міни (Знання.., 7, 1970, 29); У витягнутій.. руці він тримав поводок мисливського собаки (Довж., І, 1958, 422); Подзвонили до району, викликали з міліції собаку-шукача (Вишня, І, 1956, 416); *У порівн. Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (Н.-Лев., III, 1956, 283); — Блаженки додому напишуть, все відрапортують в артіль… Взявся, скажуть, Хома собакою на земляків… (Гончар, III, 1959, 309).

Спуска́ти (спусти́ти) соба́к (соба́ку) див. спуска́ти.

◊ Би́тий (би́та) соба́ка, рідко — те саме, що Би́тий жак (див. жак). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (Вас., II, 1959, 387); Боя́тися, як скаже́ного (скаже́ної) соба́ки — дуже боятися. — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (Мирний, І, 1954, 55); Ві́шати соба́к див. ві́шати; Голо́дний, як соба́ка — дуже голодний. — Поклади мене у віз із рибою. — Ай! Риба! По всій Польщі люди голодні, як собаки. Рибу розкрадуть, і пана… — То вези мене хоч на чорті — тільки вези! (Довж., I, 1958, 269); Диви́тися (подиви́тися, вульг. витріща́тися, ви́тріщитися і т. ін.), як (мов, на́че і т. ін.) соба́ка на ви́сівки — дуже пильно, здивовано дивитися на щось. — Давно, бабо, порося здохло? — Язик тобі колякою, — накрила баба фартухом відро [з ковбасами]. — Щезни, чого витріщився, наче собака на висівки (Мушк., Чорний хліб, 1960,108); Дражни́ти (дратува́ти) соба́к див. дражни́ти, дратува́ти; Жи́ти (бу́ти і т. ін.), як кіт (кі́шка) з соба́кою див. кіт, кі́шка; Заго́їться (заживе́), як (мов, на́че і т. ін.) на соба́ці — те саме, що Присо́хне (присхне́), як на соба́ці (див. присиха́ти). — Ой, Левку! — чує [Христина], як від руху мокро шелестить його сорочка.. — й починає схлипувати. — Не треба, Христинко, — втішає він її. — На мені все загоїться, мов на собаці (Стельмах, І, 1962, 606); Загребти́ (зари́ти і т. ін.), як (мов, немо́в і т. ін.) соба́ку — поховати без обряду. Тепер тільки зосталося їй піти за його мертвим трупом.. Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного (Мирний, III, 1954, 22); — От що, ти … — почав Матюха важко. — Тільки ти мені не скажеш по правді про отой лист, так і знай: до ранку загребемо отут у ямі, як собаку! (Головко, II, 1957, 146); З’ї́сти соба́ку див. з’їда́ти; Злий (лихи́й і т. ін.), як (мов, немо́в і т. ін.) соба́ка — дуже злий. — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене б’є.. Хоч дурний, та такий злий, як собака (П. Куліш, Вибр., 1969, 120); Зме́рзнути, як соба́ка — дуже змерзнути; [I] з соба́ками не пійма́ти кого — даремно ловити когось; хтось надійно сховався. — Ну, по сій же мові та будьмо здорові! — каже Назар.. — Тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (Вовчок, І, 1955, 141); І (й) соба́ки не їдя́ть — багато чого-небудь. Оратор винувато посміхнувся: — ..Землі у нас хіба що під нігтями… А тут ось у пана її й собаки не їдять (Панч, На калин. мості, 1965, 88); І соба́ка не га́вкне (не зага́вкала) — ніхто й не згадає. — Поки гладкий схудне — худого на цвинтар понесуть, і собака не гавкне (Стельмах, І, 1962, 22); Пропав — і собаки не загавкали (Укр.. присл.., 1963, 196); Люби́ти, як соба́ка па́лицю див. па́лиця; Люби́ти, як соба́ка цибу́лю — те саме, що Люби́ти, як соба́ка па́лицю (див. па́лиця). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (Н.-Лев., VII, 1966, 168); Мов соба́ки обгри́зли див. обгриза́ти; Ні за соба́ку пропа́сти (заги́нути і т. ін.) — абсолютно даремно пропасти, загинути і т. ін. [Федора:] До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась [жінка] випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (Вас., III, 1960, 135); Нія́кий (нія́ка, ні оди́н, ні одна́, жо́ден, жо́дний, жо́дна) соба́ка, вульг. — ніхто. — Чотири рої ниньки вхопив, троє здержав, один утік: ніяка собака до помочі не стала (Дн. Чайка, Тв., 1960, 88); — В обхід правим флангом! Зайняти з першим і третім батальйонами позицію біля мосту! Щоб ні одна жива собака не вислизнула на Київ! (Довж., І, 1958, 151); [Ось] де (в чо́му, тут і т. ін.) соба́ка зари́тий (зари́та) — ось у чому суть справи. — Чіткої системи поглядів у тебе ще нема. Ось в чому собака заритий (Головко, II, 1957, 524); [Потрі́бний], як соба́ці дру́гий хвіст (пече́на цибу́ля і т. ін.) — те саме, що Потрі́бний, як соба́ці п’я́та нога́ (див. нога́). — Жартуй собі, молодий чоловіче, з дівчатами.., коли вже маєш таку охоту до жартів, а нам вони — як собаці другий хвіст, — вже трохи м’якше зауважив Перегуда (Іщук, Вербівчани, 1961, 202); Потрі́бний, як соба́ці п’я́та нога́ див. нога́; Присо́хне (присхне́), як на соба́ці див. присиха́ти; Соба́ка б його́ слу́хав! див. слу́хати; Соба́ками підши́тий див. підши́тий; Соба́к ганя́ти див. ганя́ти; Соба́ки ви́ють від чого — щось дуже погане, неприємне, викликає в кого-небудь відразу. [Романюк:] Письменник приїхав сюди працювати, йому тиша потрібна,.. а від твоїх пісень собаки виють (Корн., II, 1955, 196); Таки́й, що [й] соба́ка не переско́чить див. переска́кувати; Уся́кий (уся́ка) соба́ка, вульг. — кожний. — Мене тут усяка собака знає, адже я місцевий (Чаб., Балкан. весна, 1960, 86); Ухопи́в, як соба́ка обме́тиці див. обме́тиця; Хоч на хвіст лий соба́ці, вульг. — дуже несмачний. — Не борщ, а кисла юшка, хоч на хвіст лий собаці! (Козл., Мандрівники, 1946, 43); Хоч соба́к гони́ (ганя́й); Що й соба́ку не вде́ржиш — дуже холодно. — Один [фінн] каже: «Ну й холодно ж у нашому бліндажі, хоч собак гони. Давай оцю сосонку звалимо та натопимо» (Тют., Вир, 1964, 291); Холодно в хаті, що й собаку не вдержиш (Укр.. присл.., 1963, 25); Як (мов, немо́в і т. ін.) ві́рний (ві́рна) соба́ка — дуже віддано, запобігливо. Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (Мирний, III, 1954, 277); Як соба́к — дуже багато; [Як] соба́ка на сі́ні — про того, хто сам не користується чим-небудь й іншим не дає. [Старшина:] Та ти мені не кажи, я його знаю добре,.. як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає, вредний ірод (К.-Карий, І, 1960, 59); Як соба́ці му́ху з’ї́сти див. му́ха; Як соба́ці на перела́зі див. перела́з.

2. перен., зневажл. Про злу, жорстоку, недоброзичливу і т. ін. людину. Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (Коцюб., III, 1956, 250); // Уживається як лайливе слово. — Собако! блюдолизе! ієзуїте поганий! — .. сипав Жук докорами на Шестірного (Мирний, І, 1954, 336); — Собака, — вилаявся дід і блиснув своїми .. очима у бік уланів (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 21).

3. до чого, перен., рідко. Той, хто досяг досконалості в чому-небудь; вміла, спритна, завзята в чомусь людина. За сими [вершниками] плентавсь розбишака, Нептунів син,.. Мезап, До бою був самий собака (Котл., І, 1952, 195).

4. Хижий ссавець родини собачих. У Карпатах водяться.. видра, борсук, норка, тхір темний, горностай і лисиця. Останнім часом з метою акліматизації сюди завезено єнотовидного собаку (По заповідних місцях.., 1960, 58); Дикий собака динго.

& Летю́чий соба́ка див. летю́чий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 430.

Собака, ки, м. и ж.

1) Собака. Бреше, мов собака. Ном. Гей, братці, втікайте, бо ще старий собака жив. ЗОЮР. І. 116.

2) Названіе нѣкоторыхъ изъ играющихъ въ игру пиж. Ив. 38.

3) Тяжесть, привязываемая къ концу коледезьнаго очепа. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

4) Родъ узора въ вышивкѣ. Чуб. VII. 427. Ум. Собачка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 163.

соба́ка (зменшене — соба́чка, цу­́цик; також ку́ций; збільшені — собацю́га, собацю́ра; маля суки (собаки-самиці) — собача́, цуценя́, щеня́; зменшено-пестливі — собача́тко, собаченя́, собаченя́тко, цуценя́тко, щеня́тко) = пес (зменшене — пе­́сик; збільшене — пси́ще) —

1) домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін.; з глибокої давнини став символом вірності (звідси — «вірний, як собака (пес)»); разом з тим є уосібненням злості, жорстокості, недоброзичливості (звідси — «злий (лихий), як собака»), тому особливо небезпечними є скажені собаки (звідси — «боятися, як скаженого собаки (пса)»); небезпечно дражнити собак, коли їх зграя (звідси про злих людей — «дражнити (дратувати) собак»); гавкання (брехання) собак стало уособленням відповідної якості людини (звідси — соба́читися, бре́ше, як соба́ка або ще: бі́йся не того́ соба́ки, що бре́ше, а того́, що ла́ститься); підступність злого й потайного пса втілилась у вислові «така вже вдача собача», що характеризує певну категорію людей (ще кажуть: «Понурий, як свиня, а потайний, як собака», «Ти ходиш у песій шкурі»); негативна символіка собаки досить розгалужена: розпуста, звідки дієслово пособа́читися (у С. Руданського: «А чортова невістка — сучка пособачилась»), обмовність («Пес бреше, а вітер носить», «Вільно собаці й на Бога брехати»; разом з тим «хоч пес бреше на сонце, а сонце все світить», тому «не треба нам собак, і люди оббрешуть»), захланність («Пес на сіні лежить, сам не їсть і другому не дає», «Скорше псові з горла видереш, як йому з рук»); за повір’ями, — «коли сниться, що тебе пси кусають, будуть тебе люди обмовляти», «коли сниться чорний пес — на хворобу»; з псами пов’язана новорічна ворожба: дівчата виходять під Новий рік на вулицю — де і як загавкає собака, туди й заміж дівчина піде й відповідним чином складеться її подружнє життя (гавкає собака весело, невесело, хрипло, з виляском); найпоширеніші собачі клички Сірко́ та Рябко́ (часто узагальнені на означення «пес») стали основою для відтворення людської нещирості («Позичив у Сірка очей та й дивиться»), прислужництва («Як Рябка (Сірка) годують, то так Рябко (Сірко) і бреше (гавкає)»); собака — символ невибагливості: «Там і пес не витримав би»; собаче життя нужденне, злиденне, тому, проклинаючи, бажають собачого життя і собачої смерті; об’єкт традиційних порівнянь — «голодний, яксобака», «загоїться, як на собаці», «любити, як собака палицю (цибулю)», «потрібний, як собаці другий хвіст», «присохне, як на собаці», «загребти, як собаку»; також об’єкт прокльонів: «Хай тобі собаки губи лижуть!», «Хай тобі собаки марша грають!»; з поведінкою тварини пов’язані народні повір’я; виття собаки віщує щось лихе — нещастя, пожежу, голод, смерть і т. ін.; у О. Кобилянської: «Коли собака виє, а голову держить угору, то перед вовком, що десь його чує. А коли голова опущена до землі — то віщує смерть»; у Панаса Мирного: «Собаки щоночі вили — вмирущого чули»; виття собак віщує також яке-небудь нещастя, у В. Короленка: «Одної темної ночі завив собака, за ним другий… І зараз же почалася пожежа!»; народні прикмети, — «коли ночами виють собаки, то буде голод», «собака качається — вітер буде», «собака бреше — гість буде». Битий собака не боїться палиці (прислів’я); Вивченого пса нічим не підкупиш (прислів’я); Не всі собаки кусають, що лають (прислів’я); Собаці собача смерть (приказка); Собака від хліба не втече (П. Чубинський); Пес бреше на місяць, а місяць світить (приказка); Мале щеня, а завзяте (прислів’я); Маленька собачка — повік щеня (прислів’я); Цуцик такий, що й панові до ночі мстить (І. Франко); Біг псище через мостище і через овсище, задрав хвостище, заросився, замочився, вибіг на дорогу, обтрусився, і, здається, не було вади ні псу, ні овсу! (скоромовка);

2) різновид узору в народній вишивці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 557-558.