СНУВАТИ

СНУВА́ТИ, сную́, снує́ш, недок.

1. перех. Готувати основу для ткання; перемотувати необхідну для основи кількість ниток з котушок на один великий вал. Десь під кінець зими батько вносив у хату оснівницю, і мати починала снувати основу (Минко, Моя Минківка, 1962, 57); * Образно. Він підіймає голову і крізь листву бачить, як мружиться місяць, снує.. над селом свою золотисту основу (Стельмах, II, 1962, 104); // Намотувати (пряжу на мотовило). Христя снувала на мотовило найтоншу пряжу з шпульки, одлічувала чисниці (Іщук, Вербівчани, 1961, 243).

2. перех. Переплітаючи нитки, волокна і т. ін., з’єднуючи їх, виготовляти щось; // Виділяючи клейку рідину, утворювати павутину (про павуків та інших членистоногих тварин). Павуки снували павутиння, комарі дзижчали, мошка хмарами носилась (Мирний, IV, 1955, 14); Снуючи своє павутиння, павук попервах прикріплює першу волокнину.. до трав’яного стебла, гілки або іншої «точки опори» (Наука.., 12, 1965, 50).

◊ Снува́ти павути́ння див. павути́ння.

3. перех., перен. Створювати, плекати щось у своїй уяві. Старий батько під голос їх [доччиних] пісень.. снував рожеві плани (Фр., III, 1950, 60); Люди думали про своє, вони снували надії на ліпші часи (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 22).

◊ Снува́ти думки́ (ду́мку) — думати (перев. слухаючи щось). Трамвай злегка похитувало,.. кожен пасажир снував свої думки (Донч., II, 1956, 100); Сергій прислухався до сумної мелодії,.. снував якісь думки (Епік, Тв., 1958, 281).

4. неперех., розм. Поспішно рухатися в різних напрямках, назад і вперед. По рейках в усі боки снують поїзди, вантажені вугіллям, рудою (Головко, II, 1957, 228); Між залізничним вокзалом і центром міста продовжували снувати веселі автобуси (Чорн., Красиві люди, 1961, 26); Заклопотано снували бджоли (Грим., Син.., 1950, 31); // Рухатися назад і вперед, прокладаючи основу (про ткацький човник). Снують скрізь човники… Гуркотять верстати… (Тич., II, 1957, 262); // Ходити без певної мети, без визначеного напрямку; никати. Я снував по покоях, мов неприкаяний, не знаючи, що робити, за що взятися (Фр., IV, 1950, 299); Якийсь час снував [Лукан] по двору, заглядаючи в усі куточки (Збан., Таємниця.., 1971, 77); // Швидко рухати чим-небудь. Бігав [Іван Іванович] від озера до озера, снував гарячково спінінгом, а риба не брала (Збан., Курил. о-ви, 1963, 42).

5. неперех., перен. Переміщатися в просторі (про хмари, дим і т. ін.). Снували, клубочились над принишклою Вербівкою сірі, холодні хмари (Іщук, Вербівчани, 1961, 181); По вулиці ще снувала ранкова мла (Донч., V, 1957, 541); За рікою вже снують тумани, Хвилі шум доноситься з Дніпра (Ющ., Люди.., 1959, 204).

6. неперех., перен. Безперервно виникати в уяві у великій кількості (про думки, мрії і т. ін.); роїтися. Чари літнього вечора так пестять Галю, молоді думки снують у її голові (Мирний, IV, 1955, 152); Кочубей ішов знайомими вулицями, а в голові снували згадки… (Зар., Світло, 1961, 39); Стара Хмеличка зітхає і знову схиляється над рядком,.. а в голові снують думки — про дочок і онуку (Цюпа, Краяни, 1971, 235); // Поставати в уяві. В голові [Павла] снували плани, один кращий від другого (Кир., Вибр., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 429.

Снувати, ную́, єш, гл.

1) Сновать, дѣлать основу для тканія.

2) Основывать, создавать. Три голубоньки радоньку радять, радоньку радять, як світ снувати. Гол. II. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 163.