СКРУЧУВАТИ

СКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок.. СКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док.

1. перех. Крутячи, звивати що-небудь. Сучи аркан, Дурний султан, Та й скручуй тугенько! Бо туркам всім Висіть на їм Прийдеться довгенько (Г.-Арт., Байки.., 1958, 165); Кабельне виробництво — складне і багатогранне.. Виріб у процесі виготовлення проходить десятки різноманітних операцій: його витягують, скручують, перемотують (Веч. Київ, 17.VІ 1961, 2); // Крутячи, сплітаючи нитки, пасма, стебла і т. ін., робити, виготовляти що-небудь. Із дроту держальце скрутить він умудрився (Гл., Вибр., 1957, 135); Стара вже оставалась позаду: важко їй було підняти снопа, важко скрутити перевесло: руки раз по раз слабшали (Григ., Вибр., 1959, 359); Віхтик швиденько з соломи скрутила [Секлета], у піч на жар віхтик і роздуває (Головко, II, 1957, 43); // Повертаючи в протилежні боки краї мокрої тканини, видавлювати воду чи іншу рідину. Так скрутила [Мотря] сорочку в руках, що вона чвакнула.., а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі (Н.-Лев., II, 1956, 286); Шура акуратно скрутила руками наскрізь промоклу онучу, і з неї потекло (Гончар, III, 1959, 216); // Згинати, скорчувати (перев. про дію вогню). Сірник ледве тремтів у руці Аксель, яка.. стежила за вогником, що поволеньки скручував білу трісочку (Досв., Вибр., 1959, 267); // Згортати що-небудь трубкою, клубком, кільцем і т. ін. Щоб німці в мене не знайшли листа, я його скручував у трубочку і прив’язував корові до хвоста (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 19); Майстри почали хвалитися своєю силою: один зав’язував узлом і розв’язував залізну коцюбу, другий скручував у дудочку срібний німецький талер (Тулуб, Людолови, І, 1957, 174); Похапцем скрутив [Малинка] галстука, сунув у бокову кишеню (Вас., І, 1959, 136); Мав Духнович при собі шинелю в скатці, але не догадавсь її розкрутити. Як скрутив її ще в таборі з допомогою і за вказівкою Гладуна, так і зараз тримав на собі скрученою (Гончар, Людина.., 1960, 98).

Скрути́ти ду́лю, вульг.— стулити в кулак руку так, щоб великий палець просунувся між вказівним і середнім. — Вона тобі ось чого піднесла,— і, скрутивши разом дві дулі, стара ткнула ними в вічі чоловікові (Мирний, III, 1954, 115); Тимко, що саме втирався після вмивання, скрутив під рушником дулю. «Ось на, погризи. А на вулицю ходив і ходитиму, тебе не спитаю» (Тют., Вир, 1964, 8); Скру́чувати (скрути́ти) кула́к (кулаки́) — згинати і притискати до долоні стиснуті пальці. [Кнур:] Діду! ти багато знаєш пісень? Заспівай мені. Заспівай такої, щоб… аж жили мотало! (Скручує кулак і розгортає його) (Мирний, V, 1955, 89); Скочив Олексій із свого місця, неначе зразу виріс, скрутив кулаки, зціпив зуби од таємної радості (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); Скру́чувати (скрути́ти) цига́рку — насипаючи тютюн на шматок паперу і туго завиваючи його, робити цигарку. Сів я.., одну цигарку долі кинув, другу скручую (Мур., Бук. повість, 1959, 23); Микита скрутив цигарку, одвернувся від дівчат і затулив вуха (Кроп., І, 1958, 78).

2. перех. Повертаючи вбік шию, голову, намагаючись побачити кого-, що-небудь, простежити за кимсь, чимсь. Скручую в’язи і дивлюся в чорну столову за сірим вікном (Коцюб., II, 1955, 252); Скрутив [Славко] у її бік шию й водив очима за її рухами (Март., Тв., 1954, 267); // Неприродно вивертати (кінцівки, шию і т. ін.). Єгору Скрипучий ревматизм скрутив суглоби ніг (Бажан, Вибр., 1940, 162); // безос. В’язи йому після фронтової контузії скрутило ото трохи набік, і голова на них майже не рухається (Гончар, II, 1959, 13); Тимко підскочив до грека ззаду, палицею.. стьобнув по шиї. Той заревів від болю. Голову йому скрутило набік (Тют., Вир, 1964, 484); // Вивертати кому-небудь руки назад і, тримаючи або зв’язавши їх так, позбавляти можливості чинити опір. Її знов хапають [слуги] за руки, скручують і в’яжуть (Л. Укр., II, 1951, 127); Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв’язали йому руки (Стельмах, І, 1962, 430); Вона по комусь стріляла, але за мить її уже й саму скрутили, затовкли обличчям у тачанку (Гончар, II, 1959, 264); // Крутячи, повертаючи, відокремлювати, зривати чи пошкоджувати що-небудь. По дорозі він костурякою збивав траву, молоденькі вишні скручував, одчахував гілки (Мирний, IV, 1955, 97); — Надибали ми якось в сусідньому ешелоні кілька ящиків апельсинів та яблук..,— блискає в усмішці зашмарований Прошка. — І, клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже їх поскручував (Гончар, Тронка, 1963, 131); — Ох, і замка дістав, Іване Івановичу! Чорта з два тепер скрутять (Вишня, І, 1956, 321); Він не випустив [кільця], а сильно вивернув його ліворуч і так скрутив бугаєві губу, що той заревів від болю (Тют., Вир, 1964, 115).

◊ Могти́ воло́ві ро́ги скрути́ти див. ріг; Скрути́ти в’я́зи див. в’я́зи; Скрути́ти го́лову: а) убити (тварину), відкрутивши голову. — Постривай же..! Скручу я голову твоєму півневі,— сказала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 371); б) (собі) загинути, дуже покалічившись. Роби ти, що хоти [хочеш].. Хоч голову скрути, Про мене!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61); в) (комусь) убити когось (уживається як погроза). [Жандарм:] Я кождому голову скручу, хто би посмів з тебе сміятися (Фр., IX, 1952, 135); — Ти кого б’єш? Ти знаєш, хто це? Учений! Я тобі голову скручу! (Довж., І, 1958, 451); Скрути́ти ро́ги див. ріг; Скрути́ти ро́ги само́му чо́ртові — подолати, подужати будь-кого. Нехай вона скаже лише одне слово, і він буде щасливий, і завтра скрутить роги самому чортові, не те що німецькій варті біля складу (Автом., Так народж. зорі, 1960, 136); Скрути́ти [собі́] карк див. карк; Скрути́ти ши́ю див. ши́я.

3. перех. Викривляти, робити косим; скошувати. Вдався Улас до сільського господарства зовсім непридатним.. Пошлють биків поганяти — борозну скрутить, огріхів наробить (Тют., Вир, 1964, 48).

4. перех. Туго зв’язувати що-небудь докупи, разом. Навіть не чув [Тихін], як скручували руки вірьовками туго, чи боліло (Головко, II, 1957, 157); Він із зв’язківцями туго скручував кабелем по чотири гранати (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 533); За мить була [Ганна] вже боса, в одній сорочці. Скрутила поясом одяг, взяла в руку наган і.. стала тихо забродити в воду (Гончар, II, 1959, 267); Явтух.. міцно скрутив йому [коневі] морду ремінним поводом (Епік, Тв., 1958, 279).

◊ Біс одни́м мотузо́чком скрути́в кого, зневажл.— хтось міцно здружився, маючи спільні інтереси, уподобання. Недарма ж він з Варавою дружить, а це із Левченком зв’язався. Хіба ж не видно, що біс їх одним мотузочком скрутив? (Стельмах, І, 1962, 487).

5. перех. Дуже згинати, скорчувати. Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Мирний, І, 1954, 310); Судороги скрутили Лукію (Донч., III, 1956, 129).

◊ Скру́чувати (скрути́ти) в три поги́белі — те саме, що Згина́ти (зігну́ти) в три поги́белі (див. згина́ти). Йому було важко говорити, бо кашель струшував худорляве тіло й скручував у три погибелі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 17); У бара́нячий ріг скрути́ти див. бара́нячий. Язи́к у петлю́ скрути́ло кому, безос.— хтось утратив здатність говорити. — А ти хвостом не крути.. Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило (Тют., Вир, 1964, 82).

6. тільки док., перех., перен., розм. Знесилювати, украй виснажувати (про хворобу). Ось уже близько двох місяців тіпає його.. неподатлива хвороба, що безжально скрутила його міцний, залізний організм (Добр., Очак. розмир, 1965, 388); // тільки док. Довести до смерті: // безос. Його живо скрутило: за день не стало! (Григ., Вибр., 1959, 136).

◊ Бода́й (щоб і т. ін.) [же] його́ (тебе́, вас і т. ін.) скрути́ло, безос.— уживається як проклін, побажання смерті, загибелі кому-небудь. — А бодай же його скрутило! Та й таку шкоду заподіяв (Март., Тв., 1954, 142); Щоб мене́ скрути́ло, безос.— уживається як клятва на підтвердження правдивості сказаного. — Щоб мене скрутило, щоб у мене очі полускались, щоб мені крізь землю провалитись.., як тому правда, що Хівря набрехала вам.— Так клялась Явдоха, аж Хіврі страшно стало (Григ., Вибр., 1959, 99).

7. тільки док., перех., перен. Змучити, замучити (про біду, горе і т. ін.) Біда тая зовсім його скрутила (Вовчок, І, 1955, 248); [Сокуренко:] Е, слухайте, паніматусю, і не таку бумагу даси, як скрутить тебе лихо! (Кроп., І, 1958, 127); Чи так уже його біда та горе скрутили,— прямо не той Петро став (Хотк., І, 1966, 71); Я ж уже згадував вам, що раніше ніколи б був не подумав, що те нещастя може так скрутити людину! (Вільде, Винен.., 1959, 8).

8. тільки док., перех., перен., розм. Підкорити своїй волі, зробити слухняним, покірним кого-небудь. Можна скрутити громаду, показати їй, що Гордій має силу і може примусити поважати його право (Гр., II, 1963, 135); [Сажа:] Старшину, що життя свого не шкодувала за Січ, встиг [Б. Хмельницький] скрутити так, що.. доведеться не сьогодні-завтра тікати світ за очі (Корн., І, 1955, 209); — Ах, герой!..— дратувався Андрій. — Хамовитий хлопець. Доведеться скрутити (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 93); // Угамувати, перебороти в собі якесь почуття. Може, й плюнув би в люті Плачинда на Давида, але коли згадав, що тоді доведеться по всьому селі дражнити собак, щоб хтось поздіймав з покрівлі вікна, мусив скрутити свою гордість (Стельмах, І, 1962, 109); // Скориставшись із певних обставин, скомпрометувати кого-небудь, домогтися усунення його з посади і т. ін. Забрьоху скрутив [писар] з сотничества [сотенства] (Кв.-Осн., II, 1956, 220); — Я Ястшембського скрутив за довги та й випер з Журавки (Н.-Лев., II, 1956, 164).

◊ Скрути́ти на гужа́ кого — примусити кого-небудь бути покірним. Коли ти кепський вояка, то він тебе на гужа скрутить, а коли чесно виконуєш свою місію, то від нього тобі шана і хвала (Гончар, I, 1954, 370).

9. неперех., розм. Змінювати напрямок руху вбік від попереднього; звертати. Скрутив [Іван] у бокову доріжку, щоби не стрічатися з бароном (Фр., III, 1950, 172); Олекса повернув на Ясінь, а Павло ніби на Ямну, але скоро скрутив у праву руку й подався на Путилів (Хотк., Довбуш, 1965, 378); Фіра скрутила на плеба-нію (Вільде, III, 1968, 96); * Образно. Кожний з них мислив о Довбуші, кожний.. хотів бути подібним, але — життя скручувало зовсім у інший бік (Хотк., II, 1966, 154); // Змінювати напрямок свого плину, пролягання (про річку, дорогу і т. ін.). Над річкою великий камінь… один-однісінький… Відтам річка скручує на північ… (Фр., IV, 1950, 185); Ось дорога скрутила вбік, побігла з гори в долину (Коцюб., І, 1955, 240); Лісна дорога раптом скрутила вбік (Ірчан, II, 1958, 167).

10. тільки док., перех., розм. Змолоти (перев. на жорнах). Явдоха зібралася скрутити на жорнах зерна (Чорн., Потік.., 1956, 243).

11. тільки док., перех., розм., рідко. Зняти (кінофільм). Я взявся за фільм «Звенигора». Я скрутив його за три місяці (Довж., III, 1960, 177).

12. тільки док., перех., перен., розм. Зробити щось підступне. Я знаю, як Чижик за Совинських діло скрутив… Совинський дівку встрелив… Чижик і скрутив діло.. І покрили… Людську кров покрили… (Мирний, І, 1949, 249); — Читай,— обізлився Степан Кушнір і з-за Варчукового плеча почав дивитися на газету, щоб дукач не скрутив чогось по-своєму (Стельмах, II, 1962, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 328.

Скручувати, чую, єш, сов. в. скрути́ти, чу́, тиш, гл.

1) Скручивать, скрутить, связать. Скрутити вас треба залізними обручами. Левиц. Пов. 322.

2) Сворачивать, свернуть. Скрутив цигарку. Харьк.

3) Поворачивать, поворотить. Скручують (гонять кружком) отару в коші. О. 1862. V. Кух. 30.

4) — голову, в’язи кому. а) Свернуть голову, шею. Оттак я йому головку скрутив. Ном. № 939. Іди к чорту, а то я тобі й в’язи скручу. Г. Барв. 531. — чому. б) Разбить, сломать что.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 145.