СКОЧИТИ

СКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.

1. Зробити стрибок куди-небудь. Алі перекинув голі ноги через край човна і скочив у воду (Коцюб., І, 1955, 390); Гервасій скочив з купини на купину, вибрався на твердіше (Стельмах, І, 1962, 346); // з чого. Стрибнувши, спуститися, злізти з чого-небудь. — Що, мамо? — одказав старший син і скочив з печі назустріч їй (Вовчок, І, 1955, 290); Кіт із лежанки скочив і пішов (Мисик, Біля криниці, 1967, 147); Дідо скочили з воза, взяли підручного вола за мотуз і повернули ліворуч з головної дороги (Томч., Готель.., 1960, 69); // на кого — що, у що. Стрибнувши, піднятися, залізти куди-небудь. Він скочив на свого коня і шпигнув його острогами (Фр., VI, 1951, 63); Фокстер’єр.. скочив на крісло і сів на свій обрубаний хвостик (Коцюб., II, 1955, 385); Довбуш.. хотів з розгону скочити на сіно, щоб налякати хлопця (Гжицький, Опришки, 1962, 96); Генерал, трохи сутулячись, легко скочив у сідло (Кочура, Зол. грамота, 1960, 86); Мар’яна скинула чобітки, скочила на ліжко, розпростерлась на ньому (Стельмах, II, 1962, 400); Женя раптом, як кізка, скочила мені на спину (Сміл., Сашко, 1954, 181); // Вистрибнути з чого-небудь назовні. Незабаром він прибув на передмістя, скочив з маленького, легенького вагончика і побіг в долину (Н.-Лев., VI, 1966, 58); Тоня, скочивши з машини, одразу підбігла до батька (Гончар, Тронка, 1963, 65); // Швидко наблизитись, підбігти до кого-, чого-небудь. Сальтане́, щось почувши знадвору, стрепенулася, скочила до дверей (Л. Укр., III, 1952, 714); Офіцер, як кібець, скочив до переляканої Уляни і одним ривком роздер дівчині ношене плаття (Ле, Право.., 1957, 135); // Швидко віддалитися від кого-, чого-небудь. Мати скочила від плуга, стала між уланом і сином, готова за хлопця прийняти кару (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18); // через що. Стрибнувши, перебратися через що-небудь. Поки там один скочив [робітник].. через паркан і побіг шукати Нути, я напомацки поліз до ями (Фр., IV, 1950, 18); Василь скочив через вузьку річечку й пішов між вербами (Н.-Лев., II, 1956, 62); // перен., розм. Непослідовно, безладно, швидко перейти від одного до іншого у розмові, думках і т. ін. Розмова скочила на національний грунт (Н.-Лев., III, 1956, 234).

◊ Ско́чити в гре́чку див. гре́чка; Ско́чити че́рез пліт див. пліт.

2. Швидко встати, піднятися з чого-небудь. Злякалась [Маруся], скочила з місця, та й не може ступить (Кв.-Осн., II, 1956, 36); Панич, як заєць, скочив з-за столу і, не надіваючи одежі, дьорнув, наче вітер, з хати (Мирний, IV, 1955, 60); Вранці скочила [Марія] з постелі, немов хто підкинув (Вільде, Троянди.., 1961, 295); // до чого, рідко. Швидко, з запалом взятися за що-небудь. Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат (Коцюб., І, 1955, 234).

Ско́чити на но́ги — швидко встати на ноги. Мов ужалена змією, скочила Маруся на ноги (Хотк., II, 1966, 122); Олег Іванович швидко скочив на ноги і зазирнув у запічок (Голов., Тополя.., 1965, 17).

3. Швидко сходити, з’їздити куди-небудь. Дворак верхи кудись скочив і повернувся незабаром (Вовчок, І, 1955, 175); — Скочиш зараз до Опеньковець по панотця, нехай приїдуть мене висповідати (Март., Тв., 1954, 223); [Костик:] Побудете, дідусю, зараз за радиста, а я скочу у лісок та виріжу древко для перехідного прапора (Мороз, П’єси, 1959, 180).

4. Не утримавшись на чому-небудь, упасти. Пляшка горілки скочила з стола слідком за скатеркою і покотилась по землі (Н.-Лев., II, 1956, 56); Пан тріпнув патлатою чуприною, і чудернацькі окуляри, блиснувши сонцем, скочили з носа і зателіпалися на чорній шворці (Стельмах, І, 1962, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 308.

Скочити, чу, чиш, гл.

1) Вскочить. Як схоче, то й на гору скоче. Ном. № 2697.

2) Соскочить. Тілько що прибіг до терну, а вона і скочила з його. Рудч. Ск. І. 54.

3) Прыгнуть куда. Скочив у білу кипучу хвилю. Левиц. Пов. 352. Скоч куди хоч. Мил. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 141.