СКОРО

СКО́РО¹. Присл. до ско́рий 1, 2; вищ. ст. скорі́ше, рідше скорі́ш. Вал котився скоро, наче вихор, Здіймав воду рівно з берегами (Фр., XIII, 1954, 347); Щастя скоро покидає, а надія — ніколи (Укр.. присл.., 1963, 184); Десятник забелькотав щось так скоро, що Гнат не зразу второпав (Коцюб., І, 1955, 34); Мачусі самій доводилось поратись і на полі, і в домашньому господарстві. Допомоги від своїх дочок ще не скоро чекати: одній було п’ять років, а другій — вісім (Головко, II, 1957, 512); Посвистуючи і голосно вже говорячи, подалися легіні направо, і скоро затихли кроки їх коней за поворотом (Хотк., II, 1966, 250); Скоро прийде весна. У вітрах і снігах я дихання її відчуваю (Сос., II, 1958, 243); Тимко схопився і побіг уперед і скоро змішався із тими, що бігли з горбів (Тют., Вир, 1964, 501); // у знач. присудк. сл. Через короткий проміжок часу (настане, почнеться). Швидко весни одцвітають, Хутко літні дні минають, Скоро вже й зима… (Вирган, В розп. літа, 1959, 18); Скільки вони отак простояли.., не пам’ятала вона, але коли підвела голову, від переляку похололо в грудях: — Ой Юрію, вже скоро світанок… (Стельмах, І, 1962, 529).

СКО́РО², спол., рідко.

1. часовий. Уживається на початку підрядного речення часу і означає, що дія головного речення відбувається відразу після дії підрядного речення; уживається у знач. тільки, як тільки, лиш тільки. Суха солома, як порох, бралася враз огнем, скоро він до неї доторкався (Гр., II, 1963, 301); Ось під’їхав і сам Шрам. Скоро загледіли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть і повиходили до його назустріч (П. Куліш, Вибр., 1969, 70).

2. умовний. Уживається на початку підрядного умовного речення, яке виражає реально можливу умову; уживається у знач. якщо, у тому випадку, коли. Ділиться [село] на три присілки. Скоро кілька хаток при купі, то вже й присілок (Март., Тв., 1954, 312); // у сполуч. з част. б (би). Уживається в підрядному умовному реченні, яке виражає бажану, передбачувану або суперечну дійсності умову. Тільки надвірні двері вдержували ту силу води, що так би й линула в хату, скоро двері відчинилися б (Гр., І, 1963, 419); // у сполуч. з част. вже (уже). Уживається в підрядному умовному реченні, яке виражає умову, що є причиною або обгрунтуванням того, про що говориться в головному реченні. — Якове, ти міг би затопити в грубці, скоро встав уже! — почувся з ліжка кислий жінчин голос (Коцюб., II, 1955, 434).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 300.

Скоро нар.

1) Скоро. Журба ж мене, моя мати, скоро з ніг ізвалить. Н. п.

2) Какъ только, коль скоро, лишь только. Скоро жених і гості з двора, панночка в плач. МВ. (О. 1862. III. 49). Скоро забачив Мазепенкову ватагу, зараз узяв та й об’їхав її кругом. ЗОЮР. І. 120. Ум. Скоренько, скоресенько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 140.