СКАМ'ЯНІТИ

СКАМ’ЯНІ́ТИ, рідше СКАМЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати твердим, схожим на камінь (у 1 знач.); закам’яніти. За роки війни скам’яніла земля (Літ. Укр., 13.Х 1967, 3).

2. перен. Стати нерухомим, завмерти під впливом якого-небудь сильного враження, переживання і т. ін.; заціпеніти. Калинович скам’янів на місці, не знаючи, що робити (Фр., VI, 1951, 156); Іван озирнувся назад, на скелі — і скаменів. На камені верхи сидів «той», щезник (Коцюб., II, 1955, 309); Петросов не поворухнувся. Він скам’янів. Він почув щось неможливе. Жахливе (Донч., II, 1956, 77); Скаменів Андрій поміж двома дубами, не ворухнеться, тільки серце пташиною: тук-тук (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 658).

◊ Бода́й (щоб) скам’яні́в (скамені́в, скам’яні́ла, скамені́ла, скам’яні́ли, скамені́ли і т. ін.) — уживається як лайка, проклін. Що воно плаче? Відай, се «той» [чорт], бодай скаменів!.. (Коцюб., II, 1955, 321); — Ось і пішла [дочка] з двору… Де була сю пору, Щоб там скам’яніла! (Граб., І, 1959, 317); Ей, бодай вороги тії скаменіли..! (Пісні та романси.., I, 1956, 225); Мов (немо́в, на́че, як і т. ін.) скам’яні́ти (скамені́ти) — стати нерухомим, без найменшого руху. Обличчя Киселя болісно скривилося і раптом немов скам’яніло (Мур., Бук. повість, 1959, 214); Вона ввійшла в хату, сіла в спальні коло вікна й наче скам’яніла (Н.-Лев., III, 1956, 162).

3. перен. Втратити здатність щось відчувати, виявляти якісь почуття; стати байдужим, нечутливим, черствим.

◊ Се́рце скам’яні́ло (скамені́ло) див. се́рце.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 249.

Скам’яніти, нію, єш, гл. Окаменѣть. Мнж. 29. Чого це тут усе скам’яніло? Мнж. 32.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 131.