СКАЛКА

СКА́ЛКА, и, ж.

1. Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок. Чарка впала додолу й розбилась на скалки (Л. Укр., III, 1952, 672); На лобі глибока рана: різонуло, мабуть, великою скалкою розбитої шибки (Шовк., Інженери, 1956, 350); Із рюкзака гранчасту скалку сизу бере геолога рука (Гонч., Вибр., 1959, 281); * Образно. Перед їхніми очима розбилося на скалки життя, яке ще вчора здавалося досить тривким (Загреб., Спека, 1961, 342); // Осколок снаряда, бомби і т. ін. Часами тільки бомба огнева Могильну тишу розбивала гучно І всіх навколо ранила скалками (Л. Укр., І, 1951, 115); На подвір’я падали скалки від снарядів (Панч, Гарні хлопці, 1959, 56); // чого, перен., рідко. Те, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь. Вони міцно потиснули руки і якийсь час стояли мовчки, заглядаючи один одному в очі, відновлюючи в своїй пам’яті скалки минулого (Рибак, Помилка.., 1940, 217).

2. Тонка тріска, перев. сухого дерева. Стара мати вигорнула з печі жарину, притулила до жарини скалку.. й засвітила каганець (Н.-Лев., II, 1956, 242); Наготувала [Марія] на вечір паливо для груб. Внесла раз і другий. Присіла біля груби й колола скалки до підпалу (Тудор, Народження, 1941, 26); Нестерчук старанно підкладає в пічку смолянисті скалки (Збан., Над Десною, 1951, 57); * У порівн. Офіцер був тонкий, як скалка (Ле, Клен. лист, 1960, 72); // Така тріска, якою освітлювали хати в давнину; лучина. Уночі, як скалка догоряла, я Артемові кошулю вишивала (Др. —Хмара, Вибр., 1969, 161); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84).

3. Тонка, гостра трісочка, гострий осколок металу, скла і т. ін., які застряли у шкірі, в тілі; скабка. Сільська дячиха аж позеленіла, побачивши, кому вона дала дорогу.. Схилилася і почала мовби щось виколупувати з-помежи пальців — от їк би [наче] скалку, чи що (Хотк., II, 1966, 363); — Романе, ти додому? — запитав біля сторожки Юрій Дзвонар, витягаючи з пальця глибоко загнану скалку (Стельмах, І, 1962, 399).

4. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо. Мороз..— аж скалки скачуть, аж кипить! (Мирний, III, 1954, 401); Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс.. І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку,— і весь ліс захрущить, осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Гончар, II, 1959, 137); Мороз — аж скалки літали в повітрі і різали обличчя, легені (Ле, Наливайко, 1957, 84); Ясний повний місяць лив на землю блакитно-срібне світло, повітря грало міріадами скалок, немов кипіло від морозу (Хор., Незакінч. політ, 1960, 18).

5. перев. мн. Яскраві відблиски світла, звичайно на воді; полиски. На бистрині блискучі скалки неначе бігали по воді, блищали, лисніли, миготіли (Н.-Лев., IV, 1956, 215); Грою місячних розсипаних огнів Переливалася одна по другій скалка (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 249); * Образно. Зорі… Зорі… Ой, скільки зір! Тремтять у небі синьому, сиплють скалки на зрошені левади, на луки.., (Головко, І, 1957, 241); * У порівн. Коні були гладкі, тонконогі, з сухими мордами, а шерсть вилискувала, як скалки на воді (Панч, Гомон. Україна, 1954, 33); // Найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє; іскри. З груби скалки скачуть (Сл. Гр.).

6. перев. мн. Краплі жиру на поверхні рідини. В тарілках парувала запашна з янтарними скалками юшка (Збан., Між.. людьми, 1955, 23); * У порівн. В їх круглих очах, що плавали на лиці, як скалка сала у юшці, світилась передсвяточна радість (Коцюб., II, 1955, 362).

7. розм. Те саме, що більмо́. Увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці (Н.-Лев., III, 1956, 370).

◊ Як (мов і т. ін.) ска́лка на о́ці (скалки́ на оча́х) [бу́ти (сиді́ти)] — те саме, що Як (мов і т. ін.) більмо́ на о́ці [бу́ти] (див. більмо́). — Я й кажу,— гудів Кособудський, як дзвін на сполох,— що це сміття сидить у нас, як скалки на очах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 101).

8. Деталь прядки на верхньому веретені. Обірвалась рівниця при прядінні чи залишилась її частка на скалці — все йде в угар (Рад. Укр., 26.IX 1958, 2).

9. діал. Скойка.

10. діал. Кремінь у рушниці. Курок ценькнув о скалку, підсипка саркнула [зашипіла], но не вистрілило (Фр., VIII, 1952, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 247.

Скалка, ки, ж.

1) Лучина, щепка. Спалками на Поділлю світять. Я скалками засвітила. Грин. III. 333.

2) Заноза.

3) Кусокъ, осколокъ кремня, стекла и пр.

4) Искра, отраженный лучъ сонца. З груби скалки скачуть. Мороз, аж скалки скачуть. Ном. № 632.

5) Ледяной кристаллъ въ формѣ стрѣлы, иглы (при замерзаніи воды).

6) Узоръ на окнахъ отъ мороза. Скалки мороз малює на вікнах.

7) Жирная капля на водѣ. Ном. № 13423.

8) Бѣльмо на глазу.

9) Раковина створчатая. Вх. Пч. І. 15. Ум. Ска́лочка. Розіб’ю в скалочки отой каламарчик. Г. Барв. 539.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 130.