СЕРП

СЕРП, а́, ч. Сільськогосподарське знаряддя для зрізання злаків, трави і т. ін. при корені, що має вигляд вигнутого дугою, дрібно зазубленого ножа з короткою ручкою. Людський хліб стояв незжатий, гнувся додолу й висипавсь, а люди на панщині хапали серпами панський хліб (Н.-Лев., II, 1956, 261); — Я своє жито серпом жатиму (Вишня, II, 1956, 43); // чого, перен. Те, що формою нагадує таке знаряддя. Був [Кошарний] завжди вичищений і напрасований, а під нігтями чорніли серпи бруду (Загреб., День.., 1964, 56); Полк, прогримівши крізь вируючий тисячоголосий гомін центральних майданів, сяйнувши серпами підків.., знову вгонився в асфальтовану заміську дорогу (Гончар, III, 1959, 426); // у знач. присл. серпо́м. Утворюючи дугу. А під ними [горами], в оксамиті Лісу темного, серпом Ліг Донець (Черн., Поезії, 1959, 202); Село Веселе розкинулося в долині широким серпом (Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 17); * У порівн. Парасчине щебетання гострим серпом драло його по горлі (Мирний, IV, 1955, 50); // Місяць у початковій або кінцевій фазі, коли із Землі видно лише частину його освітленого Сонцем диска. В густій блакиті мліють вишняки, Сріблястий серп спустивсь На обрис хати (Стельмах, Жито.., 1954, 69); Блиснув на небі серп (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 70); В центрі глибокого темно-синього неба плив тонкий сріблястий серп місяця (Собко, Біле полум’я, 1952, 325).

∆ Серп і мо́лот див. мо́лот.

◊ Мов (немо́в, на́че і т. ін.) хто серпо́м різну́в (різону́в) по се́рцю див. се́рце.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 139.

Серп, па, м. Серпъ. Багатого і серп голить, а убогого і бритва не хоче. Ном. № 1600. Ум. Серпик, серпок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 116.

серп (зменшені — се́рпик, серпа́ч, серпочо́к) — сільськогосподарське знаряддя для зрізання злаків, трави і т. ін. при корені, що має вигляд вигнутого дугою, дрібно зазубреного ножа з короткою ручкою (пор. загадку: «Кривий, малий, все поле сходить»); у давнину був поширений у сільському побуті; асоціюється з важкою фізичною працею, тому кажуть: «Скажеш за серп — за серце — терп, скажеш за ціп — за серце — тіп»; здавна образ серпа перенесено на зовнішній вигляд місяця-молодика або формуйого кінцевої фази (пор. також сполучення серп мі́сяця). Багатого і серп голить, а убогого і бритва не хоче (прислів’я); Милий іде, хвалить мене, узяв серпок та нажав сніпок (пісня); На вулиці рій веде, а на ниві серпом гуде (приказка — про роботящу, товариську й веселу людину).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 535.