САМОТА

САМОТА́, и́, ж.

1. Стан за знач. самі́тни́й, само́тній; самотність. Всі радили Мотрі йти до Семена.. Мотря згоджувалась, але не виказувала цього ясно, хоч їй самій хотілось позбутися самоти (Коцюб., І, 1955, 44); Я любила самоту, мамо. В ній працювалося і роздумувалося так свобідно й легко (Коб., II, 1956, 322); Сирота, одинак, він звик змалечку до самоти (Гжицький, Опришки, 1962, 29); // Гостре відчуття відокремленості, ізольованості від кого-, чого-небудь. Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце (Коцюб., II, 1955, 330); Самота серед людей та великого світа гірша тисячу разів, ніж у пустині… (У. Кравч., Вибр., 1958, 255); Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту… (Досв., Вибр., 1959, 126).

2. у знач. присл. самото́ю. Без нікого; наодинці. Він гірко й страшно ридав самотою, рукою тамуючи ридання, щоб не прокинулись поснулі домочадці (Довж., І, 1958, 445); // Без сім’ї, рідних, близьких, друзів; сам. Костик трохи не з того часу, як став лазити, покинутий без призору батька-матері, ріс собі самотою (Мирний, III, 1954, 372); Батько її вмер, а їй доходила ось-ось тридцятка. Стара мати налякалася, що дочка по її смерті лишиться самотою (Март., Тв., 1954, 333); Коли вам доводилося до війни бувати в невеличких наших містах, ви, певно, помічали там тихих чепурних бабусь, з отих, що самотою доживають свого віку в маленьких будиночках (Перв., Невигадане життя, 1958, 194); // Окремо від інших; осібно. Другі до дітей, до гурту, а він знай самотою. Забереться було у бур’яни, нарве квіток.. та й грається ними нишком (Мирний, І, 1949, 147); — Що ж,— сказав він,— дурна звірюка той медвідь, самотою держиться (Фр., VI, 1951, 15).

На (в) самоті́: а) те саме, що самото́ю. Лишаючись цілими днями на самоті, Остап пробував свої тремтячі ноги.. і нудився, і сумував, що не почував у собі ще сили (Коцюб., І, 1955, 374); Схилив я голову і йду поволі Дрімучим лісом в самоті (Олесь, Вибр., 1958, 406); Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Ю.Янов., II, 1958, 9); В самоті минало все поетове життя. Він мріяв про власну сім’ю (Ільч., Серце жде, 1939, 127); Я пам’ятаю вас, Галино, як і поезії свої. Як страшно жить у самоті такій, як ви, сумній дитині!.. (Сос., І, 1957, 408); б) (тільки на самоті́, з ким — чим) без свідків; віч-на-віч. — Кіндратовичу, соколику,.. дозволь мені з Левком на самоті переговорити… (Кв.-Осн., II, 1956, 262); Тарас Григорович лишився на самоті з хлопчиком (Тулуб, В степу.., 1964, 305); [Пашка:] Ти не зоставайся сама собі на самоті з такими думками; більше в гурті бувай! (Стар., Драм. тв., 1941, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 47.

Самота, ти, ж. Уединеніе, одиночество. К. ЧР. 426. Рудч. Чп. 253. На самоті. Наединѣ. Кобза на самоті, схилившись на стіл, облився гіркими сльозами. Стор. МПр. 59. Самото́ю. Въ одиночку, одиноко. К. ДС. 14. Злапали Швачку та й самотою, та до Львова віддали. Гол. І. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 101.