САДОВИТИ

САДОВИ́ТИ, довлю́, до́виш; мн. садо́влять; недок., перех.

1. Допомагати кому-небудь або примушувати чи запрошувати когось сісти; саджати. [Панас:] Я не встою на ногах!.. (Заточується. Маруся й Настя підхоплюють його під боки й садовлять) (Н.-Лев., II, 1956, 459); Хазяйка вставала з-за столу, обіймала Устю за стан і садовила рядом з собою (Коцюб., II, 1955, 251); Капітана садовлять на почесному місці — між Лукією Назарівною і директором школи (Гончар, Тронка, 1963, 139); // Допомагати зайняти місце, влаштуватися десь для поїздки. Я садовлю її в сани, наче пакую дороге скло, кутаю ноги (Коцюб., II, 1955, 254); Вони садовлять його на сани (Мик., II, 1957, 306); // Піднімаючи, допомагати комусь сісти на щось високе. Він бере Ілонку на руки, садовить собі на плече (Гончар, Новели, 1954, 36).

◊ На па́лю садови́ти див. па́ля; На поса́д садови́ти див. поса́д²; Не зна́ти, де (куди́) садови́ти кого — приймати когось із особливою шанобою; Садови́ти на кіл див. кіл; Садови́ти на мілину́ див. мілина́.

2. ким, за кого, на що, розм. Призначати або обирати кого-небудь на якусь посаду, доручати комусь яку-небудь роботу.

3. Обмежувати чим-небудь у харчуванні.

◊ Садови́ти на хліб та [на] во́ду див. хліб.

4. перев. у сполуч. із сл. в тюрму, під арешт, за грати і т. ін., розм. Ув’язнювати, позбавляти волі. Іде Лушня, примовляє: — Яка вона тобі мати? жалітися на сина?!..Садовіть, мовляв, сина в чорну (Мирний, І, 1949, 264); [Поет:] Хоч за пісні садовлять теж за грати, Але, звичайно, можна їх співати, Принаймні ті, що складені без слів… (Сам., І, 1958, 242).

5. Поселяти десь (звичайно для ведення господарства). Під час походів князі забирали смердів з чужих князівств, садовили на свої землі і примушували робити на себе (Іст. СРСР, І, 1956, 55).

Садови́ти на престо́л див. престо́л.

6. Поміщати в гарячу піч для випікання, обпалювання і т. ін. Коровай в хаті Брилів тим часом був ізобганий, і всі жінки, уквітчавшися хрещатим барвінком, садовили коровая в піч (Смолич, Мир.., 1958, 38).

7. ав. Скеровуючи до землі, примушувати опускатися, сісти на землю (літак або який-небудь інший літальний апарат). Садовити літак на лід.

8. Надівати, накладати на щось. Він витягає хустку, швидко протирає окуляри, садовить їх на ніс (Собко, Любов, 1935, 70).

9. розм. Те саме, що сади́ти 1. Знайшов я город наш: стоїть запустілий, Тини поламались, садок погорів… А де ж та вербиця, той паросток милий, Що я колись в землю отут садовив? (Щог., Поезії, 1958, 406); — Люблю орати, косити, молотити. Але понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло (Довж., І, 1958, 285); Садовили городину. Маленькі постаті дітей розсипалися по ріллі, хто з заступом, хто з граблями (Головко, І, 1957, 93); — Ми після війни третій раз парк садовимо (Вишня, І, 1956, 397).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 13.

Садовити, влю, виш, гл. Садить, усаживать. Садовив його (синка) собі на шию, бігав з їм по хатах. Левиц. Пов. 148. Садовлять (молоду) на ослін. Ном. № 298.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 96.