РОЗТАВАТИ

РОЗТАВА́ТИ, аю́, ає́ш, недок., РОЗТА́НУТИ і РОЗТА́ТИ, а́ну, а́неш і рідко РОЗТА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Переходити в рідкий стан перев. під дією тепла (про тверді речовини). Як навесні починає Крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти (Л. Укр., I, 1951, 326); Заасфальтовані майдани під мільйонами чобіт розтануть воском (Сос., І, 1957, 404); Весною, коли розтаяли сніги і зм’якла глина, чути було виразно якісь рухи в землі (Фр., V, 1951, 208); // Звільнятися від крижаного покрову (про воду). Ясно граючи, піднімається сонце угору, калюжки снігової води, що взялися льодом за ніч, розтавали (Мирний, IV, 1955, 121); Річеньку широку Кригою скуло. Але сонце гляне, Побіжить весна,— Зашумить, розтане Річенька шкляна (Граб., I, 1959, 319); // розм. Розчинятися, розпускатися в рідині. Не встиг іще цукор розтанути, як у двері знову постукали (Шовк., Інженери, 1956, 119); // перен. Поступово зникати, ставати непомітним, нечутним. Сивий дим, як туман, колихався над головами й розтавав поволі (Головко, II, 1957, 301); Вони йшли берегом босі — черевики тримали в руках,— і їхні сліди одразу ж розтавали у вологім піску (Мушк., День.., 1967, 90); Вечір в срібній млі розтанув, Ніч спустилася на землю (Олесь, Вибр., 1958, 44); Тихий голос рибалки розтав у темряві (Ю. Янов., І, 1954, 273); // перен. Поступово витрачаючись, приходити до кінця, кінчатися (про запаси чого-небудь). З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (Тулуб, В степу.., 1964, 471); Мацав [Микола] щодня досить тонку пачку асигнацій, яку дала перед від’їздом Марія Іванівна. Пачка скоро могла зовсім розтанути (Полт., Повість.., 1960, 373); Так і розтали [гроші], неначе сніг на теплому вітрі (Н.-Лев., IV, 1956, 297); // перен. Розходитися, розбрідатися; переставати існувати. Голодні люди юрбились, ішли, куди очі бачили, розтавали по дорогах (Ю. Янов., І, 1958, 65); Неважко було догадатись Баржакові, що робиться зараз у душах його бійців. Самого весь час думка одна непокоїть: чи не розтане в Чаплинці загін? (Гончар, II, 1959, 86); Розтанув і жіночий гурт. Поодинці, парами розповзалися присоромлені, розгублені молодиці й бабусі (Речм., Весн. грози, 1961, 107); Народ нарешті утомивсь, Розтав, розвіявся, розпливсь (Олесь, Вибр., 1958, 302).

2. перен. Розчулюватися, ставати добрішим, лагіднішим. — Чи весело гуляли сьогодні в садку? — спитала Марта Воздвиженського й блиснула очима.. Воздвиженський розтав од того блиску (Н.-Лев., І, 1956, 357); Присіла [Тоня] на колесі біля нього, бісики очима пускала, а він уже й розтанув… (Гончар, Тронка, 1903, 46); // Сповнюватися ніжністю, чуйністю, теплом (про серце, душу). Вони оточили його, потягли в своє повне енергії коло. Орест, розчулений, не пручався, почуваючи, як схолодніле його серце раптом розтавало, зігріте теплом оточення (Досв., Вибр., 1959, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 821.