РЕМІНЬ

РЕ́МІНЬ, меня, ч.

1. Довга смужка обробленої шкіри. Безшумно скочив з каменя, безшумно ступив за ним кінь — лиш стремено дзенькнуло. Не зупиняючися, схопив Марусяк ремінь і перекинув через сідло… (Хотк., II, 1966, 245); Жовнір мовчки, похмуро вислухав панну, ні єдиним словом не обізвався, а тільки зручніше поправив собі на плечі ремінь рушниці (Кос., Нов., 1962, 130); Він [управитель] уже й на ниву дивився такими очима, як на забастовщиків, і зо зла вперіщив по ній нагаєм. Одна житня стеблина зачепилася за плетений ремінь, з коренем вискочила з землі (Стельмах, І, 1962, 560); // Шкіряний пояс. Примруживши очі, дивлячись крізь райдужну щілину, побачив [ад’ютант] обтягнуту вузенькою спідничкою фігурку з широким ременем на тоненькій талії (Тют., Вир, 1964, 504); Вони одягли нову форму, туго підперезалися широкими ременями (Собко, Шлях.., 1948, 18).

2. заст. Широкий шкіряний пояс з сумочкою при ньому. Ой листочок яворовий, широкий та довгий: Люблять мене молодиці, поки ремінь повний (Коломийки, 1969, 116); Ремінь був замкнений, він ніколи не здіймався, ні вдень ні вночі. І тим же самим закривавленим ножем полоснув Марусяк ремінь. Заблищали в дірі золоті монети, посипалися… (Хотк., II, 1966, 291).

3. Довга смужка шкіри або цупкої тканини, що використовується для передачі руху від одного шківа до іншого. — Сьогодні мій верстат закапризував зранку, — скаржилась вона майстрові, — двічі ремінь скидав зі шківа (Донч., VI, 1957, 160); — Ремінь од двигуна, шкіряний, купили на торгах, як розкуркулювали Очкура (Тют., Вир, 1964, 391).

РЕМІ́НЬ, меню́, ч. Оброблена шкіра, шевський товар. — Я знаю — віжки всі цупкі. Чи з шовку, чи з ременю (Сам., І, 1958, 235); [Свирид:] Кожному своє на думці. Мовляв: бондареві — обручі, шевцеві — ремінь, хліборобові — земля!.. (Кроп., II, 1958, 16); Він вийняв з кишені шмат ременю, пар на дві підметок (Головко, II, 1957, 573).

◊ Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь; Наспуска́ти ремені́в з кого: а) жорстоко бити, сікти кого-небудь. Перший тост виголосив представник військової влади Гошка: — Я з їх, крокодилів, наспускаю ременів (Тют., Вир, 1964, 413); б) визискувати кого-небудь, знущатися з когось. Не чваньтесь, з нас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили (Шевч., І, 1963, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 502.

Ремінь, ню, м.

1) Ремень. З вас деруть ремінь, а з їх, бувало, й лій топили. Ном. № 4036.

2) Кожа выдѣланная, сапожный товаръ. Шух. І. 292. Оце купив реміню чоботи пошию. Харьк. у.

3) Широкій кожаный поясъ съ сумочкою при немъ и пр. Брат посяг у ремінь та й виймив мені сороківця. Федьк. Пов. 16. Ум. Ремінець, ремінчик. Лучче своє личко, як чужий ремінець. Ном. № 9682.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 12.