РЕГОТАТИ

РЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і рідко РЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Гучно, нестримно сміятися. [Одарка:] Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. (Кроп., І, 1958, 103); Чіпка аж за живіт береться та регоче (Мирний, І, 1949, 294); Знесилена остаточно тим сміхом, впала [Катя] на траву й реготала (Коз., Вибр., 1947, 72); // з кого. Насміхатися, глузувати з кого-небудь. А в кухні тим часом стояв несамовитий регіт. Реготали з паламаря (Мирний, III, 1954, 87); // перен. Видавати характерний звук, що нагадує гучний сміх (про птахів, тварин). Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики (Л. Укр., III, 1952, 249); Крик той сойка повторила: — А знайти мене вам зась! — І, регочучи, знялась, Лиш майнули сині крила… (Біл., Пташ. голоси, 1956, 29); // перен. Створювати розкотистий звук, що нагадує гучний сміх (про предмети, явища природи тощо). Коли б добігти, коли б сховатись, щоб уже не чути дзвонів, червоних дзвонів, що мчать навздогін, б’ють у саме серце, скачуть і регочуть, як божевільні (Коцюб., II, 1955, 181); — Пу-гу… пу-гу… ж-ж-ж… кряк!.. — регоче крига під гострими підковами… (Мик., II, 1957, 26).

◊ Регота́ти на пу́па — те саме, що Смія́тися на ку́тні [зу́би] (див. ку́тній). — Таке мені слово сказала [Домця], що й повторяти не буду. Клятий Шугалія регоче, реготав би ти на пупа (Кучер, Трудна любов, 1960, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 479.

Реготати, чу, чеш, гл.

1) Хохотать. Ніч наша регоче, коровая хоче. Мет. 164. Що Микита сміється, до Марусі береться: а Маруся регочеться, до Микити не хочеться. Чуб. V. 177.

2) Ржать. Вх. Лем. 460.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 10.