РЕБРО

РЕБРО́, а, с.

1. Дугоподібний скелетний утвір людини і хребетних тварин, який іде від хребта до грудної кістки. Грудні хребці сполучаються з 12 парами ребер. Ребра мають вигляд вузьких зігнутих пластинок, які на своєму передньому кінці переходять у хрящі (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33); Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37); Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (Ільч., Серце жде, 1939, 172); * У порівн. Вікна [халупок] були повидирані, комишові стріхи обсипались, і кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка (Коцюб., І, 1955, 368).

◊ Ада́мове ребро́ див. ада́мів; Аж ре́бра зна́ти на кому — хто-небудь дуже худий. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер од ситі трохи не луснете? — питає кішечка в собак (Н.-Лев., III, 1956, 298); Гачко́м за ре́бра (зачіпа́ти) див. гачо́к; М’я́ти ре́бра див. м’я́ти; Облама́ти ре́бра див. обла́мувати¹; Полама́ти ре́бра див. полама́ти; Полата́ти ре́бра див. полата́ти; Полічи́ти ре́бра див. полічи́ти; Полоскота́ти ре́бра кому — сильно побити кого-небудь. — Левко похваляється добре полоскотати ребра Юркові Дзвонарю. — На що добре, а на це в Левка вистачить розуму (Стельмах, І, 1962, 521); Порахува́ти ре́бра див. порахува́ти; Ре́бра сві́тяться: а) дуже виснажений. Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551); б) голий без одягу. Голе, аж ребра світяться (Укр.. присл.., 1955, 41); Ре́брами світи́ти — бути дуже худим, виснаженим. [Загуба:] Коні були — хоч на виставку, а тепер, мабуть, ребрами світять? (Мам., Тв., 1962, 487); Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ див. борода́.

2. Частина кістяка якої-небудь споруди або предмета, яка щось підтримує чи скріплює собою. Коромисло [жатки].. складається з двох пластин.., зміцнених ребрами.. і з’єднаних одна з одною заклепками (Зерн. комбайни, 1957, 106); Панель [перекриття] складається з часто розміщених ребер, зв’язаних одне з одним тонкою плитою (Наука.., 2, 1955, 9); Працювали дружно й весело. Вже на другий день, наче кістяк велетенського ящура, стирчали над обмілиною шпангоути — ребра майбутнього корабля, міцно вправлені в килеву колоду (Тулуб, В степу.., 1964, 260).

◊ Світи́ти (світи́тися, зя́яти) ре́брами — бути напівзруйнованою (про споруду). Пригадувалося далеке село на Катеринославщині. Голод там. Розкриті хати, повітки світять ребрами (Головко, І, 1957, 87); Декілька років потім стояла вона [хата] на крутому горбі — мертва, як кістяк, зяяла чорними дірками своїх вікон та дверей, голими ребрами кроков (Крот., Сини.., 1948, 23).

3. Місце, лінія перетину двох площин. Грані кристала перетинаються в ребрах (Рентгеногр. мет., 1959, 79); Кристали обмежені плоскими, підпорядковано розміщеними гранями, які збігаються в ребрах та вершинах (Знання.., 2, 1966, 1); // Виступ або кут, утворюваний у місці перетину двох площин. Гора так і нависла кам’яними ребрами над рікою (Фр., III, 1950, 7); Хід сполучення.. викопаний на ребрі гори (Ю. Янов., II, 1954, 242); // Вузький край або бік якого-небудь предмета (по його довжині). Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Шовк., Інженери, 1956, 53); Ящики з листовим склом ставлять на ребро вздовж кузова [автомобіля] на підстилку з соломи (Підручник шофера.., 1960, 306).

4. у знач. присл. ребро́м. Вертикально.

◊ Ста́вити (поста́вити) пита́ння ребро́м — питати про що-небудь або заявляти щось відверто, принципово, категорично, з усією рішучістю. — Я зла нікому не робив, Лише собі робив добро, — Один «добряк» так заявив, Питання ставлячи ребром. Ну, що йому я відповім? Якщо лише про себе дбав, Ти заподіяв шкоду всім (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 468.

Ребро, ра, с.

1) Ребро. Худий, аж ребра світяться. Ном. № 8551.

2) Бокъ горы, обрыва, скалы. Шух. I. 14. Яри гайові меж невисокими, та крутими горами та шпилями, меж дубовими та грабовими гаями, що роскішно поросли на крутих ребрах, на вершках гір та шпилів. Левиц. І. 203.

3) Каждая изъ двухъ боковыхъ дощечекъ терлиці. Шух. І. 147.

4) — бо́же. Раст. Convallaria multiflora. Лв. 97. См. Кукурічка. Ум. Реберце, реберечко. Чуб. V. 662. Повернися бочком…, ще й реберечком. Мил. 103.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 9.