РАНА

РА́НА, и, ж.

1. Пошкодження тканин тіла або внутрішніх органів людини, тварини чим-небудь. — І на тілі, На княжім білім, помарнілім, Омию кров суху, отру Глибокії, тяжкії рани… (Шевч., II, 1953, 336); Соломія напоїла Остапа, оглянула й обмила його рану (Коцюб., І, 1955, 359); В руці в нього довга гирлига,.. ріжки з перепаленим синім каменем і дьогтем-первачком — мастити рани худобі та собі (Стельмах, І, 1962, 43); * Образно. Стояла важка липнева задуха.. Земля порепалась, і з її ран виглядає порване, пошматоване коріння вутлих стеблин (Чаб., Балкан. весна, 1960, 193); * У порівн. Ще й досі в серці, наче рана, солодке ім’я те — Оксана… (Сос., II, 1958, 375).

∆ Відкри́та ра́на див. відкри́тий.

◊ Кипи́ть (кипі́ла) кров на ра́нах див. кипі́ти; Роз’я́трювати (роз’я́три́ти) ра́ну (ра́ни) — спричинити біль, кровотечу. Щоб не роз’ятрювати ран під час руху, Скиба попросив прибинтувати йому руки до грудей (Загреб., Європа 45, 1959, 420); Хоч до ра́ни клади́ — те саме, що Хоч до ра́ни приклада́й (приклади́) (див. приклада́ти). [Лицар:] Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани, а як замкнула от у сей свининець, то стала як перекупка лайлива (Л. Укр., II, 1951, 195).

2. перен. Сильне переживання, душевний біль, страждання. Любов єдиная моя, Що нею жив я ввесь, — Найтяжча рана се моя, Болить іще (Фр., XIII, 1954, 145); Маруся почала говорити.. Виливалося все, що зібрав гіркий досвід, чому навчили муки розчаровання [розчарування] і відсутність надій. Розкривала всю свою душевну рану: плакала, скаржачися, голубкою воркуючи (Хотк., II, 1966, 265); Якщо досі, до приїзду Надії, доля чоловіка її не дуже тривожила, то зараз наче на душі рана відкрилась (Баш, На.. дорозі, 1967, 52); // Те, що найбільше непокоїть, турбує кого-небудь. — Не чіпайте самих болючих ран села, бо ви не лікар! — в сірих очах Мірошниченка недобре темніють голубі краплини моря… (Стельмах, II, 1962, 141).

◊ Незаго́єна (незаго́йна) ра́на див. незаго́єний і незаго́йний; Розвору́шувати (розворуши́ти, роз’я́трювати, роз’я́три́ти і т. ін.) ра́ну [в се́рці (душі́)] — торкатися в розмові того, що завдає душевного болю, моральних страждань. Соломія сиділа неподалік від Оксани, витирала краєчком хустки заплакані очі. Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 35); Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Збан., Між.. людьми, 1955, 194); Серде́чна ра́на див. серде́чний.

3. тільки мн., перен. Матеріальна і моральна шкода, заподіяна кому-, чому-небудь. Ще йшли запеклі бої з фашистами, а Комуністична партія вже закликала радянський народ заліковувати рани, заподіяні війною (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 447.

Рана, ни, ж. Рана. Од милого пана не болить і рана. Ном. № 9157. Рана загоїться, але зле слово ніколи. Ном. № 12866. Ум. Ранка, ранонька, райочка. Чуб. V. 821. Ой хто ж тобі раноньки промиє? Чуб. V. 876.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 5.