ПІТ

ПІТ, по́ту, ч. Прозора рідина, яка виділяється назовні особливими підшкірними залозами. На білому лобі блищали краплі холодного поту,.. груди ходором ходили, — так ходять вони, коли чоловікові нестає чим дихати (Мирний, III, 1954, 279); Від онуч, розкладених на соломі, доносився неприємний запах поту (Томч., Готель.., 1960, 119).

◊ Вганя́ти (ввігна́ти) в піт див. вганя́ти ¹; До деся́того (сьо́мого) по́ту див. деся́тий; Залива́тися (зали́тися, залля́тися) по́том див. залива́тися; Кро́в’ю і (й, та) по́том — важкими зусиллями, боями і т. ін. [Кіндрат Антонович:] То цебто я мушу віддати те, що кров’ю та потом увесь вік здобував? (Кроп., II, 1958, 302); [Тірца:] Чи се ж не та земля, що здобували для нас батьки своєю крів’ю [кров’ю] й потом? (Л. Укр., II, 1951, 160); [Ли́ти] крива́вий піт — зазнавати повного виснаження від напруженої, непосильної роботи, титанічних зусиль. Нам казали: «Все неси… Все віддай на вжиток люду, Що, ллючи кривавий піт, Не жалів для тебе труду, Згодував тебе на світ…» (Граб., І, 1959, 397); — Всі [закони] проти мужика.. Хто йому коли добре слово за його кривавий піт, за його хліб і сіль промовив? (Стельмах, І, 1962, 340); Піт пройма́є — про стан потіння від напруженої і тривалої праці, від сорому, неприємної думки і т. ін. — Сісти лишень тут і собі та відпочити, — промовив голосно Пилипко. — Здорово ухоркався, аж піт проймає, сяду та перепочину (Мирний, IV, 1955, 301); — Почали ми його [непритомного] знову теребити. Аж уже й піт нас проймає (Хотк., І, 1966, 168); Сім поті́в (сьо́мий піт) зі́йде з кого — хтось витратить дуже багато сил, енергії і т. ін. — Чогось допроситися можна [з землі], але не сьомий, а двадцять сьомий піт зійде з тебе (Стельмах, І, 1962, 142); — Нашого [прикажчика] тут поки вламаєш, сім потів з тебе вийде (Гончар, І, 1959, 32); У піт ки́дати (ки́нути, вда́рити і т. ін.), перев. безос. — потіти від напруженої і довготривалої праці, від сорому, неприємної думки і т. ін. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (Добр., Ол. солдатики, 1961, 8); — Ти, мабуть, втомився. Поїж трохи. Бач, як тебе в піт кинуло! (Тют., Вир, 1964, 38); [Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (Фр., IX, 1952, 82); У по́ті чола́ — докладаючи багато зусиль; напружено; віддаючи всі сили. Микола з Андрієм трудились у поті чола, забувши й про вечерю (Збан., Курил. о-ви, 1963, 208); Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто «в поті чола» добуває хліб не тільки собі, але й другим, тим, що самі не роблять (Коцюб., III, 1956, 37); Цига́нський піт пройма́є (охо́плює і т. ін.) — стає холодно кому-небудь, лихоманить когось. Нечипір проспав свій хміль, а тепер як розглядів, у якій він кунпанії [компанії] опинився, так і увесь хміль пропав і стало його трусити, мов на лихорадку, а циганський піт так і проньма [проймає]… (Кв.-Осн., II, 1956, 107); Їй і радісно, і страшно,.. і холодно від шипучого посвисту санчат. — Зосю, циганський піт не проймає тебе? — гукають подруги (Стельмах, І, 1962, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 546.

Піт, по́ту, м. Потъ. Піт проймає. Циганський піт. Дрожь. Трусилось тіло, його циганський піт проймав. Греб. 358.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 188.

піт — безбарвна водяниста ріди­на, яку виділяють особливі під­шкірні залози; звичайно символі­зує важку працю, тому кажуть: «Робити до сьомого поту», «Пра­цює до кривавого поту» або «Бур­лак робить, заробляє, аж піт очі заливає»; цига́нський піт — тремтін­ня від страху або від холоду, у Є. Гребінки: «Трусилось тіло, його циганський піт проймав».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 456.