ПІДМАЗУВАТИ

ПІДМА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДМА́ЗАТИ, а́жу, а́жеш, док.

1. перех. Трохи або додатково змазувати, вкриваючи шаром чого-небудь рідкого, жирного і т. ін. — Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів (Гл., Вибр., 1951, 155); [Яким:] Воза мазать треба, бо як не підмажемо, з місця не рушимо (Кроп., II, 1958, 363).

2. перех. і неперех., також без додатка. Мазати глиною, кізяком і т. ін. додатково, ще раз (звичайно долівку). [Xимка:] Нема краще, як своя буде [хата]. Як я біля неї буду ходити? І підмету, і підмажу (Мирний, V, 1955, 246); Другого дня, смерком, ми зійшлися до Дубковського. Олександрівна,.. хазяйка хати, для такого випадку підмазала долівку й притрусила її свіжою травою (Перв., Дикий мед, 1963, 326); // Те саме, що підбі́лювати 1. Онися кинулась сама підмазувати та прибирати в покоях (Н.-Лев., III, 1956, 34); Хоч женися на старість, бо самому в такій хаті без старої дуже просторо буде, та й печі нема кому підмазувати (Донч., VI, 1957, 207).

3. перех., розм. Підфарбовувати обличчя гримом, фарбою і т. ін., звичайно невміло, погано.

4. перех. і неперех., перен., розм. Те саме, що підкупо́вувати 1. Не гнувся [Опанас], як би його не підмазували (Григ., Вибр., 1959, 153); Задобрював, комбінував, підмазував — весь світ його тоді до цього звівся… (Гончар, Тронка, 1963, 338); — Отак воно завжди. Ти думаєш, як воно робиться?.. — підогріває Порох. — Не підмажеш — не поїдеш… (Мирний, II, 1954, 152); Даремними були Іванові побоювання про те, що завпроду та різним завам пощастить підмазати ревізію. Не пощастило. Закінчилась ревізія — закінчилось і панування злодюг та ошуканців (Збан., Сеспель, 1961, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 453.

Підмазувати, зую, єш, сов. в. підмазати, жу, жеш, гл.

1) Подмазывать, подмазать. Треба підмазати, жеб не рипів. Ном. № 7397.

2) Давать, дать взятку. Дарма праця: я не підмазував — нічого в суді не зроблять.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 171.