ПХАТИ

ПХА́ТИ, пха́ю, пха́єш, недок., перех.

1. Штовхати кого-, що-небудь рукою, ногою або якимсь предметом. Не пхайте його, він і сам упаде (Номис, 1864, № 3935); «Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?» На Коноплиночку в степу Будяк гукав (Греб., І, 1957, 52); Бійці йшли у валянках, теплих шапках і теплих рукавицях.. Деякі бійці жартували, пхаючи один одного в сніг (Тют., Вир, 1964, 502); // Штовхаючи, примушувати пересуватися в певному напрямку; підштовхувати. Троянці разом прийнялися І стали веслами гребти, Як стрілки, човники неслися, Мов ззаду пхали їх чорти (Котл., І, 1952, 88); Його ведуть на гонок, до офіцера. Поліцаї беруть його за лікті і пхають на східці (Тют., Вир, 1964, 541); * Образно. На сході почало видніти. Вставала звідтіль якась ясна сила й стіною пхала темряву і всі її страхіття на захід (Вас., І, 1959, 310); // перен., розм. Примушувати робити що-небудь, іти кудись, підбивати на щось. Напала на мене туга ревная,.. вона мене пхала кудись пріч, далі, далеко… (Вовчок, VI, 1956, 252); Малашка не вміла добре розказати, що її пхало помагати Христі (Григ., Вибр., 1959, 204); Обов’язок мисливця не доводити свою биту дичину, щоб завонялася, та триденна мандрівка пхали нас додому (Досв., Вибр., 1959, 420); // перен., розм. Допомагати кому-небудь досягти чогось, призначати кудись. Комендантом військового поїзда штаб призначив офіцера запасу доктора Мраза. На такі дурні пости завжди пхали офіцерів запасу (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 286).

◊ Пха́ти вік (біду́, життя́) — жити погано, бідувати. Так свій вік пхає, як з моста та в воду (Номис, 1864, № 8217); Вдова-мати з дочкою зараз пхають біду заробітками в пральні солдатської білизни (Козл., Ю. Крук, 1957, 547); Він дійсно вернув назад до Галичини,.. пхав з дня на день нужденне життя, давнє щастя утекло (Ков., Світ.., 1960, 19); Пха́ти в я́му (в домови́ну і т. ін.) кого — доводити кого-небудь до смерті. — Не погубляй її і душі її, та й нас не пхай живих у яму, прошу тебе об сім… (сказав [Наум] і гірко заплакав), дай нам спокійно віку дожити (Кв.-Осн., II, 1956, 63); Трагедія Харитини виникла на соціальному грунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя К.-Карого, 1957, 89).

2. розм. Швидко, недбало засовувати що-небудь кудись; запихати. Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав, Та твій Рябко од їх оскоми не чував (Г.-Арт., Байки.., 1958, 56); Міські поети пхають у кишені Папірчик, олівець й лорнетку (Л. Укр., IV, 1954, 113); На голос команди повискакувало з дворів ще кілька уланів. Пришпорюючи коня, кожен з них пхав за пазуху добуті гостинці (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22); * Образно. Не добре було б, коли б 3-й т. [ом] був меншим од попередніх двох, я цього боюся і пхаю в нього цілих шість новел (Коцюб., III, 1956, 226).

◊ Го́рлом пха́є кому, безос. — хтось дуже багатий, заможний. Багач так має, аж йому горлом пхає, а бідняк лиш слинку ковтає (Укр.. присл.., 1955, 6); Пха́ти [свого́] но́са див. ніс.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 413.

Пхати, пхаю, єш, гл.

1) Пихать, толкать. Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш? Греб.

2) Впихивать. І страву всякую без мови в голодний пхали все куток. Котл. Ен. І. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 503.