ПУХКИЙ

ПУХКИ́Й, а́, е́.

1. Такий, часточки якого не прилягають щільно одна до одної; розсипчастий. На вулиці було страшенно гаряче; тонкий, пухкий білий порох вставав над дорогою, мов дим, навіть від найменшого доторкання (Л. Укр., III, 1952, 604); На стрімких берегах Уралу, завалених пухким глибоким снігом, дітлахи й молодь спускалися з гірок на санчатах (Тулуб, В степу.., 1964, 464); Він нахиляється. Бере грудочку землі. Розтирає між пальців. Чорнозем. Масний, пухкий чорнозем… (Жур., Дорога.., 1948, 194); // Добре розораний, м’який (про грунт). Йдемо повз чорний пар. Тепло дихнула в лице пухка чорна рілля, повна спокою й надії (Коцюб., II, 1955, 230); Невтомні трактори снували впоперек масного й пухкого поля, як човники на ткацькому верстаті (Ю. Янов., II, 1954, 128); Весною посіви боронуємо. Грунт стає пухким, краще загортаються мінеральні добрива, внесені для підживлення (Хлібороб Укр., 12, 1969, 13); // М’який, легкий для споживання (перев. про вироби з тіста). І ласощі все тілько їли [праведники], Сластьони, коржики, стовпці, Варенички пшеничні, білі, Пухкі з кав’яром буханці (Котл., І, 1952, 149); — Ввечері я вечерю зварю… Уже таких м’яких та пухких галушок зварю, що губами можна буде їсти… (Мирний, II, 1954, 242); Діти нічого не хочуть брати з моїх рук. Я простягаю їм шматки білої пухкої паляниці, а вони.. навіть руки поховали за спину (Кол., На фронті.., 1959, 76).

∆ Пухкі́ поро́ди — гірські породи, часточки в яких не зв’язані або слабко зв’язані одна з одною. При вивітрюванні тверді породи перетворюються в пухкі: пісок і глину (Фіз. геогр., 5, 1956, 108).

2. Досить повний, з округлими формами, рисами (про людину, її обличчя, тіло). Її чималі брови чорніли, як шовк, а чорні очі горіли на білім, пухкім лиці (Н.-Лев., II, 1956, 41); Пухка [Пазя] так, що пізнати було крізь спідничку, як дрижало її тіло за кожним рухом (Март., Тв., 1954, 231); Золотаве ластовиння сяяло на хлопчачому виді. Спокійна посмішка розсувала пухкі губи (Ю. Янов., І, 1958, 271); Поплескав [лікар] Дороша по спині пухкою, як подушечка, рукою (Тют., Вир, 1964, 195); // М’який на дотик. Сонце.. обливало червоним світлом очерети, що цвіли, повикидавши свої пухкі кучеряві волотки, легенькі, як пух (Н.-Лев., III, 1956, 342); Подушки на його ліжкові перебивала [Христя], — мов надуті, лежали вони.., — пухкі та високі (Мирний, III, 1954, 223); Галина лежала на ліжку, вкрившись пухкою ковдрою (Зар., Світло, 1961, 22); Вони поспішають мимо кладовища пухкою від куряви сірою дорогою (Донч., II, 1956, 80); * Образно. Я бачив хмарину таку, як багато буває, Пливла вона тихо над море ясне і безкрає. Пухка, кучерява, срібляста, легка (Фомін, Вибр., 1958, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 408.

Пухкий, а́, е́

1) Рыхлый, мягкій (о хлѣбѣ, землѣ). Пухкий хліб удався. Н. Вол. у. Пухка паляниця, — хоч губами їж. Харьк. Земля пухка. Г. Барв. 212.

3) Мягкій, нѣжный. Пухкі овчини. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 502.