ПТАХ

ПТАХ, пта́ха, ч.

1. Хребетна тварина, яка має тіло, вкрите пір’ям, дзьоб і замість передніх кінцівок крила. Мовчки вирвав він перо Птахові з хвоста й, за шапку Гостроверху застромивши, Далі він собі подався (Л. Укр., IV, 1954, 166); Йде весна, весна співуча, в світ іде нова весна; З нею згоди серце прагне, з нею гнізда в’ють птахи (Зеров, Вибр., 1966, 368); Якийсь великий птах низько пролітає над човном (Донч., V, 1957, 9); * Образно. О серце, знаєш ночі страх, коли свідомість спить, коли незгоди чорний птах літає і квилить! (Ю. Янов., V, 1959, 49); * У порівн. Усі ж то позадирали голови і дивляться, як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами (Кв.-Осн., II, 1956, 201); // перен. Те, що нагадує цю істоту зовнішнім виглядом або якимись якостями (про літак, хмару і т. ін.). Моряк — хазяїн трамбака й шхуни, він же й капітан цих парусних птахів (Ю. Янов., II, 1958, 77); Срібний птах приземлився і, пробігши трохи рівним полем, зупинився (Донч., VI, 1957, 93).

∆ Ви́водкові пта́хи́ див. ви́водковий; Ра́йські пта́хи́ див. ра́йський.

◊ Ві́льний птах — людина, незалежна у своїх вчинках, поведінці від кого-, чого-небудь; Перелі́тний птах див. перелі́тний; Ра́нній птах — людина, що рано встає, рано починає працювати. — Не думала я, що ви такий ранній птах, — сказала Густя (Фр., III, 1950, 407); Ще чоловік.. деколи в свято, поки дружина порається біля хати і печі, розкошує до снідання. А жінка — ранній птах: ще сонце у колисці, а вона на ногах (Стельмах, І, 1962, 222); Си́ній птах — казковий символ щастя, ідеалу тощо (за назвою п’єси М. Метерлінка). — Вам не здається, — обізвалась сусідка, — що тепер море як синій птах щастя (Коцюб., II, 1955, 289); Стрі́ляний птах — людина досвідчена, яка багато чого бачила, зазнала.

2. перен., розм., ірон. Людина, яка відзначається чимсь незвичайним, особливим (перев. щодо суспільного стану, значення і т. ін.). — Еге! Так он вона який птах! — скрикнув Цупченко (Гр., Без хліба, 1958, 22); — Бачив? — сказав Степан до Василя. — Наш губрій підчепив дочку самого Дорошенка, самого головного інженера металургійного заводу. От птах! (Загреб., Спека, 1961, 72); — Коли такий птах, — міркував я про себе, — покинув дома печене й варене та подався в чужі землі по щастя, то чого ж мені мати сумнів! (Мур., Бук. повість, 1959, 50).

◊ Важли́вий (ва́жний) птах — людина, що займає високе становище в суспільстві. — Якщо вам трапляється десь на шосе «хорх», знищуйте його, не цікавлячись тим, хто в ньому їде. В ста випадках зі ста ви знищите якого-небудь надзвичайно важливого фашистського птаха (Загреб., Європа 45, 1959, 106); Люди знають, який то важний птах був землемір (Чорн., Визвол. земля, 1950, 151); Птах висо́кого польо́ту — те саме, що Пти́ця висо́кого польо́ту (див. пти́ця); Птах не на́шого польо́ту — те саме, що Пти́ця не на́шого польо́ту (див. птиця); Птах низько́го польо́ту — те саме, що Пти́ця низько́го польо́ту (див. пти́ця).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 378.

Птах, ха, м. и птаха, хи, ж. Птица. Ном. № 10849. Вилітайте, сірі птахи! Шевч. 59. Ум. Пташок. Прилетів пташок — золоті крильця. Чуб. V. 885.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 496.

птах (зменшено-пестливе — пта́­шок, маля птаха — пташеня́, пта­шеня́тко, пташа́, пташа́тко) = пта́ха (зменшено-пестливі — пта́ш­ка, пта́шечка) = пти́ця (зменше­не — пти́чка) — хребетна тварина, яка має тіло, вкрите пір’ям, дзьоб і замість передніх кінцівок крила; давня міфологія засвідчує віру в те, що птахи створили світ; багато давніх українських весняних хоро­водів мають назви птиць — Горо­бе́ць, Перепі́лочка, Го́луб, Га́лка, Во́рон, Ко́ршун; з птахами пов’яза­на незліченна кількість народних легенд, прислів’їв, приказок, ка­зок; особливо люблять в народі пе­релітних птахів, які прилітають із вирію-раю; вони сприймаються вісниками весни, приплоду, вро­жаю, добра, здоров’я і щастя; Бог-Творець вселив у таких птахів душі дідів-прадідів та надприродні си­ли, тому вони такі прихильні до людей і завжди приносять їм ра­дість буття; птахи поділяються на «чистих» (святих, добрих) і «не­чистих» (диявольських, злих); до чистих належать голуб, ластівка, жайворонок, журавель, лелека, лебідь, клест, дрізд, чайка; до нечис­тих — всі воронячі (ворон, воро­на, галка, грак), нічні (сова, сич, пугач), а також сорока, шуліка, яструб, горобець, одуд, гагара, качка, кулик; у казках птахи висту­пають чоловічими і жіночими пер­сонажами; птахи, позначені ши­рокою народною символікою, здавна ставали об’єктом культу; ними були ті птахи, що так чи інакше знаменують щастя або уда­чу в родині (ла́стівка, го́луб, пере­пі́лка, сини́ця) або, навпаки, її не­щастя чи знищення (во́рон, га́лка, пу́гач, ко́рша́к); пташка стала символічним звертанням до жінки, як у Т. Шевченка: «Зроби, моя пташ­ко!»; пташка символізує передусім душу, пор. у П. Куліша «Бабуся з того світу»; пташка, що вдаряється у вікно, — символ звістки, а поде­куди й смерті. Прилетіла пташка, біля нього впала (А. Метлинський); Не всі старі птиці високо літають (прислів’я); Прилетів пташок — золоті крильця (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 489.