ПСУВАТИ

ПСУВА́ТИ, псую́, псу́єш, недок., перех.

1. Робити непридатним для користування, вживання, споживання і т. ін. (іноді навмисне); пошкоджувати. — Відчини-бо, Меласю, — скрикнув знов Михайло, — нехай я дверей не псую! І знов потрушує дверима (Вовчок, І, 1955, 342); — Ні двигуна, ні паровика чи молотарки собі ж ніхто не візьме, а псувати ж для чого, краще ж громадою користуватися будемо (Головко, II, 1957, 286); Ненавиділи [раби] працю, недбало поводились із знаряддями праці і часто навмисне їх псували (Іст. середніх віків, 1955, 10); // Витрачати даремно, марно; переводити. Пронюхала Мишва, що вже нема Котів, Та швидше до мішків — І почала хазяйнувати, — Не стільки їсти, як псувати (Гл., Вибр., 1951, 51); // Різко порушувати нормальний стан, порядок, нормальну форму чого-небудь. Старий віл борозни не псує (Номис, 1804, № 8919); — Спитай ввесь світ, Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна, Живе собі, як панна, Гуляє у садку, нічого не псує (Греб., І, 1957, 40); [Водяник:] Навесні він [Той, що греблі рве] нуртує, грає, рве, зриває з озера вінок розкішний,.. псує мої рівненькі береги (Л. Укр., III, 1952, 190); — Громадянко! Навіщо ви дозволяєте дитині псувати зелень? (Вишня, І, 1956, 398); // Своєю дією чи впливом пошкоджувати або порушувати що-небудь (про неживі предмети, явища природи). На пісках же сльота не псує так доріг. Хіба що місцями змиває пісок та лишає водяні калабані (Март., Тв., 1954, 436); Хлор вбиває не лише людей та тварин, а також нищить рослинність, псує металеві речі (Трубл., І, 1955, 59); // Завдавати шкоди здоров’ю, нервовій системі, пошкоджувати зір, зуби і т. ін. Хоч літературна робота.. і псує нерви, та не настільки, як шарваркове життя в великому місті (Л. Укр., V, 1956, 228); Не зважайте тільки на всякі свинства.., не псуйте собі здоров’я (Коцюб., III, 1956, 444); — Вандо! Тобі видно? — підводить від столу голову Тамара. — Видно. Але очі псувати не будемо (Хижняк, Тамара, 1959, 115).

◊ Кров псува́ти див. кров.

2. Робити неприємним, поганим (настрій, характер, людські взаємини і т. ін.). [Круста:] Страх як псує хвороба вдачу людську! (Л. Укр., II, 1951, 398); Пристав поздоровкався зі всіма Плачиндами й звернувся до Якова: — Як би мені не хотілося псувати вам настрій, але, виконуючи службовий обов’язок, я мушу зробити у вас обшук (Стельмах, І, 1962, 596); — Про завтрашнє поговоримо завтра. А зараз нема причин псувати наші добросусідські взаємини… (Шовк., Інженери, 1956, 121); // Заважати, перешкоджати кому-небудь або самому собі у чомусь. Захотілось [Трьомсину] в чеснім полі Пошукати щастя-долі, Злому Змієві не дати Діла правого псувати (Манж., Тв., 1955, 174); Почала [Палажка] вмовляти чоловіка, щоб він плюнув на п’яні голови та й не псував собі марне життя щасливого (Барв., Опов.., 1902, 154); — Ви направду не розумієте, що сестра ваша забирає вас усіх тільки тому, щоб разом з вами забрати все, що є в хаті? А по-друге, вона не хоче псувати собі репутацію (Вільде, Сестри.., 1958, 525); // Порушувати нормальний хід якого-небудь процесу, розвиток якоїсь дії. Ватя почала сердитись на Антосю і трохи не скрикнула: та перестань-бо, не перебаранчай мені співати! Ти мені псуєш пісню (Н.-Лев., IV, 1956, 91); — У процесі роботи довірена людина установи мусить увесь час бачити, як режисер провадить ідею сценарію. Коли він псує — відібрати від нього.. і передати іншому режисерові (Ю. Янов., II, 1958, 25); // Робити непривабливим, негарним, неприємним (чийсь зовнішній вигляд). Роман обернувся до Семена, поглядуючи [поглядаючи] на нього хитрими очима. Ці очі та погордлива рисочка коло уст якось прикро вражали, псували доволі гарне, чепурне Романове обличчя (Коцюб., І, 1955, 105); Смертельна блідість пробивалася крізь рівну засмагу, але це не псувало її [Насті] (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141); З світлиці, якось боком, видибує лелека, його гордовиту осанку псує вниз опущене крило (Стельмах, І, 1962, 238); // Своєю присутністю, наявністю порушувати загальний вигляд, форму чого-небудь, робити непривабливим для ока. Літню форму [Мартинюка] псував суконний кашкет, але він подорожував переважно не на голові, а в руці свого хазяїна (Дмит., Наречена, 1959, 59); Псувала [халупка] своїм видом панський в’їзд (Крот., Сини.., 1948, 43),

3. перен., розм. Негативно впливати на кого-, що-небудь, прищеплювати погані звички, нахили; розбещувати. Лихий доброго псує (Укр.. присл.., 1955, 140); — Хазяйнуй, доглядай усього, а найперва [найперша] річ — не псуй мені людей (Вовчок, І, 1955, 132); [Михайло:] Матюшу рано пускать на сцену: це псує дітей (К.-Карий, І, 1960, 40); Ох, ці економії і міста! Як вони псують селянську тиху душу, як рано вони опускають темну завісу над дівочим життям (Стельмах, І, 1962, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 376.

Псувати, псую́, єш, гл.

1) Портить. Чуб. V. 1173. Хоть займає, не займає, нехай не цілує, нехай мого біленького личенька не жує. Чуб. V. 12.

2) Бранить, поносить. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 496.