ПРЯМУВАТИ

ПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Пересуватися у просторі, крокуючи; іти, простувати. Причепурені дівчата купками прямували вулицею (Коцюб., І, 1955, 269); Вони відходять один від одного і прямують берегом, додивляючись до різних слідів (Стельмах, II, 1962, 215); // Переміщатися в певному напрямку. Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою (Шевч., II, 1963, 342); Милевський прямує до лікаря (Л. Укр., II, 1951, 50); Лежить.. хлопець на гарбі горілиць і співає-співає, а коні самі знають дорогу, прямують до села (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 88); Десь підвода далека в полях гуркотить. Хто, куди та для чого прямує? (Рильський, І, 1956, 41); * Образно. За п’ять літ комісар при старостві, а за десять літ староста — оце перші кроки, котрі він назначив собі. А там, далі, — обставини покажуть, куди прямувати (Фр., III, 1950, 73); // Рухатися до кого-, чого-небудь прямо, скорочуючи шлях. Перед світом вертало дві повозки, прямували навпростець до Гудзевого хутора (Мирний, І, 1949, 330); Лишався єдиний вихід: прямувати навпростець, надибати перше-ліпше село і там розпитати про дорогу на станцію (Гур., Друзі.., 1959, 20); Охляп на гнідому конику просто стернею до нас прямував Косован (Мур., Бук. повість, 1959, 14); // Просуватися слідом за ким-небудь. Гляну в вікно, аж через двір простує до хати Хаброня, а за Хабронею прямує кума Мотря (Н.-Лев., III, 1956, 254); // Іти, бігти, їхати, орієнтуючись на що-небудь. Ось біжать з поля сполохані люди, прямуючи на чорну хмару диму (Коцюб., І, 1955, 141); — Не знаю куди [йти] — кругом болото. — Прямуйте на голос (Вас., Талант, 1955, 45); Вийшов за село, глянув — у млині світиться. Я на те світло й прямую (Тют., Вир, 1964, 17); // перен. Прагнучи досягти чого-небудь, наблизитися до чогось, робити певні зусилля, кроки в цьому напрямі. Воно [зображення сучасника] має неодмінно бути забарвлене ставленням письменника до.. життя, має показувати наш світогляд — світогляд членів суспільства, що прямує до комунізму (Рильський, IX, 1962, 175); // перен. Поширюватися у певному напрямку, наближатися кудись. Колосальні маси повітря, нагріваючись до високої температури у районі тропіків Землі, піднімаються вгору і прямують до полярних областей (Рад. Укр., 22.V 1962, 3); З моря суцільною стіною насувалася дощова пелена. Ця стіна прямувала сюди (Хижняк, Килимок, 1961, 5); Голоси прямували по коридору й у передпокій. Ага, значить, Бржонковські вже йдуть! (Смолич, II, 1958, 78); Кроки прямують до хати, в двері якої грюкав вартовий (Багмут, Опов., 1959, 64); // перен. Спрямовуватися, звертатися до кого-, чого-небудь (про думки). Думки тітки Оксани прямують до того ж самого. Не може вона змиритись з неправдою в чоловіковій душі (Мушк., Чорний хліб, 960, 148).

2. Пролягати, простягатися в певному напрямку. Шофер загальмував на розі. Вгору прямувала вулиця Леніна (Рибак, Час.., 1960, 675); Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал (Смолич, І, 1958, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 370.

Прямувати, мую, єш, гл.

1) Идти напрямикъ. Ні направо, ні наліво світ ніколи не звертає, а так собі наперед усе й прямує. Ком. II. 38.

2) Направляться. Товариство на Січ прямувало. Шевч. 259.

3) Клониться. Куди воно йдеться і до чого воно прямує? Левиц. Пов. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 495.