ПРОЧИНАТИСЯ

ПРОЧИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОЧНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм.

1. Те саме, що прокида́тися. На другий день, ще він не прочинавсь, а тут йому уже й несуть чаю (П. Куліш, Вибр., 1969, 200); Собаки брешуть; я прочнувся: Знадвору шемріт доліта… (Граб., І, 1959, 338); * Образно. Прочнулись мідяні гармати І заревли, загуркотіли (Укр. поети-романтики.., 1968, 346).

2. Приходити до пам’яті; опам’ятовуватися, притомніти. Упала додолу, непритомна. Прочнулася Маруся в Горпининій хаті на полу (Гр., І, 1963, 386); Світ пішов кругом… Як прочнулась я — так само: постріли!.. село в огні!.. (Тич., II, 1947, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 346.

Прочинатися, на́юся, єшся, сов. в. прочну́тися, ну́ся, не́шся, гл.

1) Пробуждаться, пробудиться, просыпаться, проснуться. Кріпко заснув Синоп, не прочинається. Морд. К. 63. На зорі-зорі я прочнулася. Шевч. 295. Прочнувся і говорить своїй жоні: «та то приснився мені сон». Драг. 137.

2) Приходить, прійти въ себя, очнуться. Зараз вони і ну його качати…. поки аж прочнувся він. Рудч. Ск. І. 136.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 490.