ПРОХАТИ

ПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і неперех. Те саме, що проси́ти 1, 2, 4, 5. Як тому не дати, хто вміє прохати! (Укр.. присл.., 1963, 309); На все, що її прохала мати,.. вона одмовляла: — Я хочу Якова бачити! (Вовчок, І, 1955, 215); Старий поважний Фірлей сам поїхав прохати Єремію прилучити своє військо докупи (Н.-Лев., VII, 1966, 257); Чи ти послала, Вірунечко, книжки Горькому, про які я прохав тебе? (Коцюб., III, 1956, 334); Дітвора.. прямує до річки. — Мамо, і я побіжу з ними, — прохає Ксеня (Стельмах, І, 1962, 517); — Білі голуби літають.. Був би, думаю, і я голубом, полетів би матері прохати, щоб забрала мене звідси… (Тют., Вир, 1964, 31); Матінко кохана!.. Прохаю вас, серце, не застуджуйтеся і не турбуйтеся нічим дуже (Коцюб., III, 1956, 148); Душа його прохала волі; молоді сили — простору (Мирний, І, 1949, 212); У кожду хату вона вступає. На дівич-вечір дружок збирає; І до Оксені заходить в хату, — Теж на весілля її прохати (Л. Укр., І, 1951, 322); Раз увечері татка прийшли прохати до вмираючого (Хотк., І, 1966, 68); — Грицьку, братику! Чого це я прийшов до тебе? — Кажи. — Прийшов прохати в старости (Мирний, І, 1949, 354); Венера зачала благати І за Енеєчка прохати, Вулкан йому щоб допоміг (Котл., І, 1952, 208).

Пора́ди (ра́ди) проха́ти — те саме, що Пора́ди проси́ти (див. пора́да). Зібрав Тарас козаченьків — Поради прохати (Шевч., І, 1963, 44); Коли піп з гостем посідали на лавках у хаті,.. Тихович оповів свою пригоду та прохав ради (Коцюб., І, 1955, 225); Проха́ти поряту́нку див. поряту́нок; Проха́ти проба́чення (проба́чити, ви́бачення, ви́бачити) — те саме, що Проси́ти проба́чення (проба́чити, ви́бачення, ви́бачити) (див. проси́ти). Прохаю вибачити за клопоти, що чиню Вам так часто (Коцюб., III, 1956, 227); Проха́ти [у бо́га] сме́рті див. смерть.

◊ Проха́ти Христа́ ра́ди; Проха́ти ми́лостині (ми́лостиню) — те саме, що Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) (див. проси́ти). Стала [Явдошка] по дворах ходити, прохати Христа ради… (Мирний, І, 1949, 234); Той дідусь був собі зовсім каліка, та ще й німий, і йшов по селам прохати милостині (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Проха́ти слізьми́ (сльоза́ми) див. сльоза́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 336.

Прохати, ха́ю, єш, гл. Просить. Як тому не дати, хто вміє прохати. Ном. № 4473. — на виступці. Указывать на дверь, просить вонъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 488.