ПРО

ПРО, прийм., із знах. в. Сполучення з прийм. про виражають:

Об’єктні відношення

1. Уживається при вказуванні на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають об’єктом розмови, думки і т. ін. Слава не поляже, а про себе розкаже (Укр.. присл.., 1963, 204); Отак на улиці під тином Ще молодий кобзар стояв І про невольника співав (Шевч., II, 1963, 341); Ми розмовляли про ніжні пахощі степів (Ю. Янов., III, 1958, 51); До саду прилягає виноградник. Ніхто про нього не дбає, урожай кинуто напризволяще (Гончар, III, 1959, 128); // Уживається при вказуванні на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають темою, змістом літературного твору, об’єктом чиїх-небудь думок, висловлювань і т. ін. Візьмуся за оповідання про опришків, а на кінці прочитаю Федьковича (Коцюб., III, 1956, 369); Спливли Юхимові слова у пам’яті з отої незабутньої ночі — про злидні, про заробітчан (Головко, II, 1957, 204); Надзвичайно цінним вкладом у радянську воєнну науку є ленінські положення про фактори, що справляють вирішальний вплив на хід і результат війни (Ком. Укр., 5, 1969, 25).

2. розм. Уживається при вказуванні на особу, предмет і т. ін., яким що-небудь призначається. — Нема в мене про вас грошей! — одказує брат (Вовчок, І, 1955, 359); Давня Чіпчина гадка справдилась. Тепер уже не одна тісна хата з сіньми, а цілих три: одна для матері, друга для себе, а через сіни світлиця про гостей (Мирний, І, 1949, 367); — Місця там про всіх стане — гарман у пана просторий, а чи знайдеться робота про тебе — ото скажи нам? — запитав Марко (Л. Янов., І, 1959, 93); // Уживається при вказуванні на особу, предмет, стосовно яких хто-небудь виконує якусь дію або у зв’язку з якими перебуває у певному стані. Від олії не зомлію, а про мак — буде й так (Укр.. присл.., 1963, 68); — Про Богдана дзвонив? — Нічого важливого, але його не випустять, доки не зберуть за нього матеріалів (Ю. Янов., І, 1958, 96).

Відношення мети

3. Уживається при вказуванні на мету дії. Нема в їх [дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих, нема й одежинки про святий празник (Вовчок, І, 1955, 30); До кінця ручки прив’язав тонкий, а міцний шнур, що був у мене за поясом про всяку пригоду (Фр., IV, 1950, 15); Замигтіла [Оленка] босими ногами, квітчастою хустиною вив’язана, тою, що не про будень (Горд., II, 1959, 10); Мати винесе з хати миску з насінням (про свято держить), поставить у коло (Головко, II, 1957, 401).

Причинові відношення

4. розм. Уживається при вказуванні на особу, предмет, явище, які спричиняють яку-небудь дію або стан. Про наймита і скот ревітиме (Укр.. присл.., 1963, 89); Жати не стали.. Ну, та коли ж про такий заробіток з голоду пухнути доведеться! (Головко, II, 1957, 240).

Обставинні відношення

способу дії

5. у сполуч. із сл. себе. Уживається при позначенні способу дії. Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася (Мирний, IV, 1955, 117); Мусив відзначити про себе Функе: новин багато буде на Україні (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 41); Мав [Ярошенко] добру розмову в повіткомі комнезаму, бо був веселий і намугикував про себе (Речм., Весн. грози, 1961, 68).

ПРО… Префікс, що вживається для творення іменників і прикметників із значенням: 1) «на зразок», «подібний до»; напр.: проа́нтроп, проо́браз і т. ін.; 2) «який підтримує кого-небудь, виконує чиюсь волю, розділяє чиїсь погляди»; напр.: проімперіалісти́чний, профаши́стський і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 110.

Про пред. О, объ, про. Не все ж Бог дарує, про що люд міркує. Ном. № 71. Хто про що, а він про Наливайка. Посл.

2) Для, на. Сим. 227. К. ЦН. 279. Свічки у мене про всяк час. Харьк. Мабуть Бог так дає про те, щоб менше люде грішили. Г. Барв. 423. Десь у садочку шиє сорочку свойму миленькому про неділочку. Н. п. Про мене. Какъ угодно, какъ хочешь, для меня все равно.

3) По. Про мене хоч вовк траву їж. Посл. Діду, дай мені пугу, а тебе про мене нехай собаки ззідять. Посл.

4) Про те. Между тѣмъ. І словом він було впоїть тебе, як медом, а про те дивний, якийся дивний з його чоловік був. МВ. ІІ. 21.

5) Про що. Зачѣмъ, почему. Нащо, про що, коли Господь дорогу загородив і темряву насупив? К. Іов. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 456.