ПРИЧАРОВУВАТИ

ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. заст. За марновірними уявленнями — чарами привертати когось до кого-небудь, викликати кохання до когось. Капосні дівчата як тільки не збиткуються над нашим братом? Яким зіллям і корінням не причаровують хлопців? (Стельмах, І, 1962, 531); Назва рослини [любистку лікарського] зв’язана з приписуваною їй властивістю причаровувати молодих людей (Лікар. рослини, 1958, 168); Не дозволю вдови брати, Вдова вміє чарувати: Чарувала мужа свого, Причарує сина мого! (Сто пісень.., 1946, 206); Люди по селу почали гомоніти: причарувала Христя Хведора та й глузує з нього (Мирний, III, 1954, 16).

2. також із сл. до себе. Викликати до себе потяг, симпатію, любов. Так світила [Орися] йому в душу і причаровувала його до себе, що він відчував на собі її погляд (Тют., Вир, 1964, 264); Причаровував Шумський глядача вже самою своєю появою на сцені (Вишня, II, 1956, 403); [Мар’яна:] Причарував ти мене, Сербине! Зроби так, щоб я забула тебе (Вас., III, 1960, 36); [Кабак:] Вчорашнім словом до козаків Богдан їх причарував (Корн., І, 1955, 244); // перен. Привертати чию-небудь увагу, полонити красою, принадністю і т. ін. На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Гл., Вибр., 1951, 143); Грузія причарувала поета, як причаровувала вона своєю природою, вдачею свого свободолюбного, рицарського й щирого народу вже не одне покоління поетів (Перв., З щоденника.., 1956, 126); // перен., кого чим, до кого — чого. Примушувати кого-небудь любити когось або щось; розкривати кому-небудь красу, принадність когось або чогось. Там живописці славетні мистецтвом мене причарують, Славні різьбярські дива очі мої прикують… (Зеров, Вибр., 1966, 296); — Лютий кат — моя жорстока доля. Ні до кого з усього цвіту нашого лицарства, ні до кого з них не причарувала мого серця, а причарувала моє серце до чужого, до ворога нашого (Довж., І, 1958, 245).

Мов (ні́би, як і т. ін.) причарува́в хто, що кого — хто-небудь полонив (що-небудь полонило) чиюсь увагу, почуття, думки. Жінку цю ніби причарувала струнка дівоча постать в ясно-сірій шовковій сукні (Шовк., Інженери, 1956, 439); З того часу поле як причарувало його (Мирний, І, 1949, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 94.

Причаровувати, вую, єш, сов. в. причарувати, ру́ю, єш, гл. Привораживать, приворожить, приколдовать. Дівчинонька козаченька та й причарувала. Мет. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 451.