ПРИМІЧАТИ

ПРИМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех. Звертати увагу на кого-, що-небудь; помічати. — Дивись, що воно? — почула вона і ззаду і спереду себе, і сотні цікавих очей уставилися на неї. Христя, не примічаючи нічого, пройшла прямо у церкву (Мирний, III, 1954, 318); Похилився стан [Тетяни] та й не виправлявся, але Макар того досі не примічав (Л. Янов., І, 1959, 70); Тихенько, так, що його ніхто не примітив, він пішов у канцелярію й показав старшині бумагу (Коцюб., І, 1955, 450); Уже на півдорозі вони примітили: попереду під вербою хтось сидів у холодку (Панч, Гарні хлопці, 1959, 139); // Помітивши що-небудь, брати до уваги, запам’ятовувати. — За гроші не стійте: я грошей дам. — Ну, спасибі, брате! — кажу я. — Щирий ти козак, як я бачу! — Та й торкнув свого молодого: примічай ніби (Вовчок, І, 1955, 74); Йди в діброву, в саму пущу, Де ніколи не зорить, І як папороть найгущу [найгустішу] Знайдеш, ти її приміть (Щог., Поезії, 1958, 242); — Дядю Йосипе. Я й не примітила, куди ви мене водили (Хижняк, Тамара, 1959, 80); // Виділяти кого-небудь з-поміж інших; відзначати. Тю, як це він не примітив такої гарної, дівчини? (Коцюб., І, 1955, 234); Донька.., яку Тимко вже давно примітив, була степова красуня (Тют., Вир, 1964, 181); // Відзначати в думці що-небудь, здогадуватися про щось. Матушка примітила, що третя людина зайва там, де зійдеться хлопець з дівчиною, встала й промовила: — Піду ж я в пасіку (Н.-Лев., III, 1956, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 676.

Примічати, ча́ю, єш, сов. в. примітити, мічу, тиш, гл. Примѣчать, примѣтить. По чім мене, мила, примічаєш? — Потім, милий, тебе примічаю: рано встаєш, коня наповаєш. Мет. 282.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 426.