ПРИМУШУВАТИ

ПРИМУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМУ́СИТИ, у́шу, у́сиш, док., перех.

1. Вимагати в кого-небудь виконання чогось незалежно від його волі, бажання. [Йоганна (благаючи):] Хузане, не примушуй мене покрас у матері просити! (Л. Укр., III, 1952, 168); [Борис:] Мене-таки батько й мати здорово примушували: «Який ти, кажуть, мужчина, що не хочеш пить?» (Кроп., І, 1958, 423); Наташа принесла йому в передпокій валянки і ватяну стьобанку під шинель і примусила його при ній одягтися (Тулуб, В степу.., 1964, 188); * Образно. Кляла я в душі усякого хазяїна і свою безталанну долю, що примусила мене наймичкувати (Мирний, І, 1954, 82); // у сполуч. із сл. себе. Спрямовувати свої зусилля на виконання чого-небудь незалежно від бажання. Він міцним зусиллям волі примушує себе до роботи і похиляється над пергаментами (Л. Укр., III, 1952, 303); Їсти йому не хотілось, але він примусив себе випити склянку молока та згризти якийсь сухар (Шовк., Інженери, 1956, 473); // Добиватися чого-небудь, застосовуючи силу. Він зривається, хоче втекти від неї, але вона вчепилася обіруч за нього і примушує сісти поруч себе (Вільде, Сестри.., 1958, 83); Кинули й наші війська під командою Паскевича на допомогу австрійському імператорові, оточили угорців і примусили капітулювати (Тулуб, В степу.., 1964, 409).

2. Своєю дією, вчинками викликати певні дії, вчинки, стан, ставлення до чого-небудь і т. ін. у когось іншого. Могла [Сташка] тужити, прагнути бути біля нього, казитися від того, що примушує довго чекати на себе, як посолена, бігати під його вікнами: чи дома, чи не дома (Вільде, Сестри.., 1958, 377); Ти ж [артистка] володієш віщим слухом людей угадувать путі. Одним душевним тільки рухом примусиш їх піднестись духом, змістовним стати у житті (Тич., II, 1957, 34); // Викликати у кого-небудь якусь дію, вчинок і т. ін. (про що-небудь). Не веселим привітом, не теплом та радістю стріла Уласа його хата; ..забитими дверима та чорними дірками замість шибок примушувала його повертати назад (Мирний, IV, 1955, 256); Коли.. вітер дув у спину — важко було встояти на місці або йти помірним кроком, бо гнав він людину, підстьобував, примушував бігти (Тулуб, В степу.., 1964, 186); Незвичайно глибокий сніг примусив звірів спуститися в низини, щоб знайти корм (Веч. Київ, 7.III 1969, 4).

3. Своїми зусиллями викликати, зумовлювати вияв чого-небудь. Вивчаючи вплив сили тяжіння на ріст пагонів і бруньок у яблуні, голландські садоводи примусили саджанці рости горизонтально (Хлібороб Укр., 11, 1969, 47); Він тільки знав, що це Шевченко — той дивовижний чарівник слова, який вперше примусив рідну українську мову звучати з такою ж силою і красою, якою зазвучала російська мова під чарівним пером великого Пушкіна. (Тулуб, В степу.., 1964, 32); — Як це їх розпалювати — такі дерев’яні колодки? Мука мені була, доки я примусив їх горіти… (Ю. Янов., II, 1958, 61); Жменякам покажи голу скелю і скажи «ваша», так вони в кошиках почнуть носити туди землю, одягнуть її і примусять родити (Томч., Жменяки, 1964, 291); // Викликати, зумовлювати вияв чого-небудь (про щось). То був справжній голод, голодне лихо, що примушувало про все на світі забувати, про себе одного дбати… (Мирний, IV, 1955, 255); Туга не примушує їх [моряків] опускати руки, а мобілізує кожного, збирає їх усіх у залізний, страшний для ворога кулак (Кучер, Чорноморці, 1956, 331).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 683.

Примушувати См. Примушати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 428.