ПРИКМЕТА

ПРИКМЕ́ТА, и, ж.

1. Те, що характеризує кого-, що-небудь, відмітна ознака когось, чогось; особливість. Всі згоджувалися, що тільки хвіст становить безперечну прикмету відьми і лиш присутність або відсутність його у Параскіци може покласти якийсь кінець справі (Коцюб., І, 1955, 280); Одною з істотних прикмет радянської літератури є її позитивний герой (Рильський, IX, 1962, 17); Маг Гаумата мав одну прикмету, за якою його неважко було впізнати. За якусь провину свого часу Кір наказав відрізати йому вуха (Наука.., 10, 1965, 14); // тільки мн. Чийсь зовнішній вигляд. Урядові інстанції в зашифрованій телеграмі інформували комісара про можливий маршрут її подорожі, називали її прикмети і в категоричній формі зобов’язували знешкодити державного злочинця (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 103); Ні прізвищ їхніх, ні навіть зовнішніх прикмет секретар райкому не знав і не міг про них повідомити (Збан., Ліс. красуня, 1955, 22); // Властивість кого-, чого-небудь. Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Вільде, Сестри.., 1958, 402); Дзеркало мало якусь чарівну прикмету залишати його в переконанні про деяку подібність між ним і Наполеоном (Вишня, І, 1956, 271).

2. Те, що свідчить про що-небудь; зовнішній вияв, ознака чогось. — Дивіться по прикметах, чи не згадається чого? (Барв., Опов.., 1902, 70); На голові в неї подекуди біліли ніби срібні нитки, і вона завсігди дуже намащувала над чолом коси помадою, щоб затаїти ті перші прикмети доходжалих літ (Н.-Лев., VI, 1966, 15); Листа Вашого нарешті дістав. Він був у дорозі 8 день, 4 з них у Києві, і дійшов до мене з ясними прикметами перлюстрації. Кому це цікаво знати, які у Вас літературні плани та як стоїть здоров’я — не відаю (Коцюб., III, 1956, 451); Під полудень на горизонті знялась курява. За всіма прикметами сюди йшло військо (Кач., Вибр., 1947, 219); // Предметний доказ чого-небудь. [Золотницький:] Поїдь у Січ, убий там його, привези мені певні прикмети, тоді я тобі ще не один такий капшук дам (Гр., II, 1963, 547).

3. Основа передбачення чого-небудь. Прикмети були погані. Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало (Коцюб., II, 1955, 174); «На ранній ріллі — пшениця, а на пізній — метлиця», повчав досвід поколінь, відбитий у прикметах і приказках (Тулуб, Людолови, II, 1957, 180); Навколо місяця лисячим хутром тремтить неширокий круг — на дощ показує. То чому ж тоді на погоду сюрчить цвіркун? Від прикмет, які він щоденно чує од старших, Левко переходить до солодких дитячих мрій (Стельмах, II, 1962, 124); Іноді можна завбачати зміну погоди на найближчий час по деяких місцевих прикметах і ознаках (Фіз. геогр., 5, 1956, 95); // За народним повір’ям — те, що є передвістям чого-небудь. [Ганна (з короваєм в руках):] Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме! (Кроп., II, 1958, 59); За народними прикметами для людини, якій перейшли дорогу з повними відрами, це було щасливою ознакою (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 195); Кажуть, високосний рік — нещастя… Я не вірю у прикмети ці! (Нех., Чудесний сад, 1962, 84).

4. розм. Предмет, зображення, мітка, які вказують на що-небудь; знак. На те літо Криницю святили, На самого маковія, І дуб посадили На прикмету проїзжачим [проїжджим] (Шевч., II, 1953, 56); На всьому, було, прикмети покладає [невістка]. Сама не дасть, ще й доглядається, щоб і я не взяла (Барв., Опов.., 1902, 225); Погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Гр., І, 1963, 416).

◊ Бу́ти на прикме́ті у кого: а) бути об’єктом чиєїсь уваги, чиїхсь інтересів, планів. [Охрим:] Чи ти підеш за мене, чи, може, у тебе є який другий на прикметі? (Кроп., І, 1958, 149); — Не журіться, ми вам коня добудемо, — на ходу заспокоював Блаженко свого командира. — Хаєцький казав, що в нього є десь на прикметі… (Гончар, І, 1954, 78); б) бути об’єктом спостереження внаслідок підозри в чому-небудь. — Ти людей бунтуєш! — визвіривсь [Петро Глива] на мене. — Демократ! Забастовщик.. Ти-и вже давно на прикметі в нас (Тесл., З книги життя, 1949, 69); Ма́ти на прикме́ті — те саме, що Ма́ти на о́ці в), г) (див. о́ко¹). — Жаль, — сказав він, по паузі, — жаль. Особливо цього Вакуленка. З нього був би неабиякий наводчик. Я мав його на прикметі (Гончар, І, 1954, 144); Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (Н.-Лев., II, 1956, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 640.

Прикмета, прикміта, ти, ж.

1) Примѣта, знакъ. Поробили в моїх гаях прикмети. К. ЧР. 226. Прикміта козацькая. Грин. III. 592. На прикметі. На примѣтѣ. У гаю дві криниці в єї на прикметі було: у одній сцілюща, а в другій живуща вода. ЗОЮР. II. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 420.

прикме́та = примі́та — за народ­ним повір’ям, те, що є передвістям або ознакою чого-небудь; прикмети найчастіше пов’язані з явища­ми природи, небесними світила­ми, порами року, рослинним і тва­ринним світом, станом і життям людини (див. про це у відповідних статтях цього словника); перев. це рештки давнього символізму, який установлював зв’язки між фізич­ним і духовним світами. — Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так і талан молодих ростиме (М. Кропивницький); Митро сла­вився умінням відгадувати погоду після приміт благовіщенської ночі (Г. Хоткевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 480-481.