ПРИЙМИ

ПРИ́ЙМИ, ів, мн. Життя в чужій родині. * Образно. Хоч і були обидва колгоспи рівноправні на будові ГЕС, проте ворошиловці почували себе в приймах у «Сьомого Жовтня» (Ю. Янов., II, 1954, 170).

Бра́ти (взя́ти, прийма́ти, прийня́ти) в при́йми кого — прийняти кого-небудь у свій дім як чоловіка, зятя чи сина. — Та й Олена ж казала, що хазяїн бере його у прийми, та се вже певно, що він любить хазяйську дочку (Кв.-Осн., II, 1956, 37); Нимидора справила сирітське весілля, без батька й прийняла зятя в прийми в свою хату (Н.-Лев., II, 1956, 244); Бу́ти (жи́ти і т. ін.) у при́ймах — жити в домі дружини. Зять [Джерин] мусив змовчувать: робив усяку угоду Джері, бо він був у приймах і постерігав, що Джеря п’є з горя (Н.-Лев., II, 1956, 258); Зять Семен повернувся з гітлерівського табору безруким інвалідом, живе у старого Проця в приймах, бо держить старшу Процеву доньку Марію (Ю. Янов., І, 1954, 118); Прізвище гучне, а тремтиш.. В приймах відсиджувався? Лісовим повітрям треба дихати. Бо загинеш (Баш, П’єси, 1958, 38); Пристава́ти (приста́ти, іти́, піти́ і т. ін.) в при́йми — оженившись, поселятися в домі дружини. Хай пристає [зять] у прийми, хай молоді на очах у старих учаться хазяйнувати: оддамо їм усе (Мирний, III, 1954, 22); [Черепань:] Дочку заміж віддаю… Зять дворянського звання, з колишніх баронів. Герби спродав, іде в прийми до мене (Мокр., П’єси, 1959, 283); Проси́тися (проха́тися, попроси́тися) в при́йми: а) проситися жити в домі дружини. Живе Текля самотня під горою, і ніхто не загляне в той куток. До неї й прибився Юхим на початку зими, у прийми попросився (Ле, Ю. Кудря, 1956, 293); б) проситися до когось, щоб бути разом або робити разом що-небудь. Парубок тут же поклав собі рибалчити, і як тільки човник черкнувся об берег, побіг до Омелька прохатися у прийми., — Візьміть же мене на річку (Л. Янов., І, 1959, 306); — Геть, не заважай мені, — гукає Маковей сусідові-зв’язківцеві, що проситься до нього в прийми.. Може, це я вже останній окоп рию, для історії залишу! (Гончар, 1, 1954, 357).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 629.

Прийми мн. Въ выраженіяхъ: у приймах бути, жити. Быть пріемышемъ, жить въ чужой семьѣ. У приймах собака був да й хвоста збув. Посл. У прийми пристати, у прийми піти. Не имѣя своего хозяйства, сѣсть на хозяйство жены въ ея домѣ. ЗОЮР. І. 46.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 418.

при́йми = прийма́цтво — життя в чужій родині; це стосується чоло­віка, зятя чи сина (звідси сполучен­ня: бра́ти (прийма́ти) в при́йми — брати кого-небудь у свій дім як чоловіка, зятя або дітей; бу́ти (жи́­ти) в при́ймах — жити в домі дружини; пристава́ти (іти́) в при́йми — оженившись, поселитися в домі дружини); у народі вважали не кращою долею («Доля приймацька — доля собацька», «Приймацький хліб — собацький»); прийма́к = прийма́ка = при́ймит (змен­шено-пестливе — приймаченько; збільшено-знижене — приймачи́ще) — чоловік, прийнятий у дім дружини, а також прийомний син; символізують бідолаху («Приймак — батрак», «Приймак — неборак»). У приймах собака був та й хвоста збув (М. Номис); Попхався в при­йми — то лиха прийме (приказка);А хто в приймах не буває, той лиха не знає (пісня); У приймах приймаки і на віник кажуть «ви», а на козу — «дядино» (приказка); Приймаці — як собаці (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 480.