ПРИВЕРТАТИ

ПРИВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док. 1. перех., часто у сполуч. із сл. на себе, до себе. Приваблювати (чий-небудь погляд). Їде Гаркуша, картинно відкинувшись у сідлі, привертаючи на себе погляди розкоханих каховських бублейниць (Гончар, Таврія, 1952, 34); В життю [житті].. лиць сотні стрічаєш.. Часом лиш попадесь [попадеться] лице характерне, Що взір поневолі до себе приверне (Фр., X, 1954, 52); * Образно. Гоголь — це людина, яка привернула погляди всієї мислячої Росії до України (Рильський, III, 1956, 22); // у сполуч. із сл. інтерес. Зацікавлювати.

Приверта́ти (приверну́ти) ува́гу: а) (часто у сполуч. із сл. до себе) ставати об’єктом уваги. Великий природознавець знову привертає увагу панотця (Стельмах, І, 1962, 265); Увагу чер’воноармійців привертає щось дуже цікаве (Довж., І, 1958, 458); Вартовим наказав [Артем].. якомога більше зчинити шуму стріляниною, щоб привернути увагу гайдамаків до себе (Головко, II, 1957, 568); б) (до кого-чого) примушувати звернути увагу на кого-, що-небудь. Парубок таки — дуже пригожий! Та не це привернуло тоді до нього увагу, а.. майже побожне ставлення до книги (Головко, А. Гармаш, 1971, 417); Привернути до своїх військ увагу союзників.. — ось чого насамперед хотів досягти головнокомандувач своїм незвичайним парадом (Гончар, II, 1959, 362).

2. перех. Спонукати приєднатися до кого-, чого-небудь, стати чиїмсь прибічником. — Подали [селяни] собі руки і обіцялися привертати [у братство тверезості] й інших (Фр., VIII, 1952, 26); [Славін:] Зараз саме ми, офіцери Радянської Армії, несемо соціалізм в Європу, несемо не на штиках, а в серцях, словах, душах, вчинках, і це привертає до нас мільйони людей (Собко, Життя.., 1950, 89); Коли вона [радикальна партія] розумно поведе свої справи, то їй легко привернути до себе простий люд (Л. Укр., V, 1956, 35); — Чим могли ми так легко привернути їх [румунів] до себе?.. Тільки вином свободи, тільки великою правдою своєю… (Гончар, III, 1959, 130); // до чого. Спонукати займатися чимсь, брати участь у чому-небудь, цікавитися чимсь. Вона [Каховська ГЕС] завжди буде живити моральне почуття, будити уяву юнацтва і привертати уми до знання, а серце до відчуття багатства і краси життя та справедливості (Довж., III, 1960, 100); [Річард (сам):] Невже нема такої сили в світі, нема снаги, щоб до краси і хисту людей тутешніх якось привернути? (Л. Укр., III, 1952, 88).

Приверта́ти (приверну́ти) на свій бік — робити кого-небудь своїм прибічником, прихильником. Ерудицією і продуманістю поглядів він [П. Грабовський] справляв глибоке враження і своїм впливом успішно протистояв прихильникам народництва та есерівських течій, привертав молодь на свій бік (Рад. літ-во, 1, 1965, 60); Дуже хотілося [фашистам] привернути на свій бік Пилипа Сафатовича, бо за ним пішли б і інші селяни (Мельн., Коли кров.., 1960, 116); Втративши всяку надію привернути на свій бік командира полку, він нарешті вигукнув: — Нам ганьба буде на весь фронт! (Кучер, Чорноморці, 1956, 299).

3. перех., до кого, часто у сполуч. із сл. до себе. Викликати, пробуджувати у кого-небудь хороші почуття, позитивне ставлення до когось. Молодому розповідав [Проценко] брехеньки, точив ляси, старого — привертав до себе розсудливою мовою про життя (Мирний, III, 1954, 190); Де ж потім ти взяла ті ніжні тони, Що навіть злих людей до тебе привертали? (Л. Укр., І, 1951, 146); Він був кадровим підводником, і, може, це привертало до нього матросів (Логв., Давні рани, 1961, 7); Весь вечір не відпускав [Рябокінь] Настуню від себе і своїми жартами таки привернув до себе вовчкувату дівчинку (Речм., Весн. грози, 1961, 7); // заст., розм. За народними повір’ями — причаровувати до себе. [Мар’яна:] Слухай, Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей (Вас., III, 1960, 34); [Маруся:] Весела [Галя], бач, радіє, що відбила, Що привернула зрадника до себе (Сам., II, 1958, 61); — Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене… (Стельмах, І, 1961, 541); // безос. [Антон: (до Кукси):] Ненавидів, а оце раптом привернуло мене до бабів (Кроп., І, 1958, 211).

Приверну́ти [до се́бе] се́рце чиє — викликати у когось почуття любові, симпатії і т. ін. до себе. Роман став ласкавіший і вважливіший до Соломії, але не привернув до себе її серця (Н.-Лев., VI, 1966, 415); На мою журбу й зітхання Я відповіді не маю, Чим я маю привернути Серце милої, — не знаю! (Л. Укр., І, 1951, 370); Голда бачила, що батько робив усе, щоб привернути до себе її серце (Ткач, Арена, 1960, 58); Приверта́ти (приверну́ти) до се́бе симпа́тію (симпа́тії) — викликати симпатію у когось. Не думав Ігор, що його сестриця.. так легко приверне до себе Надійчину симпатію (Шовк., Людина.., 1962, 232); Це була жінка років тридцяти, з такою хорошою, світлою посмішкою, що одразу привертала до себе симпатії (Руд., Вітер.., 1958, 316).

4. перех., перен. Підкоряючи кого-, що-небудь, спрямовувати на щось. Тихо й урочисто було в парку, і був він пустинний, але жила в ньому душа природи і душа людини — людини, що жила й працювала з єдиним жаданням: привернути природу на користь людству (Смолич, Світанок.., 1953, 466).

5. неперех., до чого, розм. Те саме, що заверта́ти 2. Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (Сам., II, 1958, 361); Два загони на Вкраїні, Два загони на Волині, П’ятий з ханом наступає, До Києва привертає (Кост., І, 1967, 90); Привернув я до «громадської хати», викликав старосту, хвалю йому народ (Коцюб., І, 1955, 255); Як притомились надвечір бики, привернули Ми до маленького хутора (Мисик, Біля криниці, 1967, 22).

6. перех., розм. Направляти, повертати когось, щось у який-небудь бік, спрямовувати кудись. Погнав чоловік до моря напувати волів. Не п’ють води, а він усе приверта їх до неї (Україна.., І, 1960, 274); Дівчино, рибалонько люба, Човенце сюди приверни (Л. Укр., IV, 1954, 95); * Образно. Люблю пісні мойого [мого] краю, Та не спинюсь на тім лишень: З любов’ю вухо привертаю До братніх на землі пісень (Рильський, III, 1961, 89).

7. перех., розм. Повертати, поновлювати що-небудь втрачене. Боже!! глянь з небес!.. Приверни мені мій скарб загублений: Приверни мені Знов дитячі дні (Крим., Вибр., 1965, 71); // до чого, діал. Сприяти відновленню чогось. — Я тебе сильно навиджу та й тому не жалував би нічого, лиш аби тебе до здоров’я привернути. Йой! Таж я стратився б, якби по твоїй смерті роздумав, що я тобі на лік жалував (Март., Тв., 1954, 157).

8. тільки док., перех., діал. Додати до сказаного щось смішне. Он із Хорола пан кумедний.. Як скаже що, та ще й приверне, То регіт, наче з неба грім, Так і розкотиться по хаті!.. (Мирний, V, 1955, 287).

9. перех., розм. Накривати чим-небудь важким; придавлювати. В вишневім садочку схоронила [мати дочку], Сирою землею пригорнула, Біленьким камінцем привернула (Чуб., V, 1874, 781).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 570.

Привертати, та́ю, єш, сов. в. приверну́ти, ну́, неш, гл.

1) Поворачивать, поворотить къ чему (при ѣздѣ). Нехай вони човни до берега привертають. АД. І. 248. Коло мого дворика козаченько кониченьком грає, да все до моїх ворітечок коня привертає. Чуб. V. 150.

2) Располагать, расположить, склонять, склонить къ чему.

3) Наваливать, навалить чѣмъ-либо тяжелымъ сверху. В вишневім садочку схоронила, сирою землею пригорнула, біленьким камінцем привернула. Чуб. V. 781. Десь мого милого сира земля привернула. Рудч. Чп. 137.

4) Возвращать, возвратить. Назад до життя привернув. Гн. І. 112.

5) Запошивать, запошить. Шух. І. 153.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 408.