ПОЇХАТИ

ПОЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш; наказ. сп. пої́дь; док.

1. Почати рухатися, переміщатися в певному напрямку суходолом або водою за допомогою яких-небудь засобів пересування. Думаю, що добре зробив, поїхавши морем, бо спочиваю (Коцюб., III, 1956, 351); Я сів на віз, щоб вирушить додому, Смикнув хазяїн віжки враз, і ми Поїхали (Рильський, III, 1961, 172); // Відправитися з певною метою куди-небудь, до когось і т. ін. Разом повставали [запорожці], Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата (Шевч., II, 1963, 151); [Микита:] А як же ви до вінця — у хургоні поїдете чи на волах? (Кроп., І, 1958, 73); Понад місяць минуло, перше ніж позбувся він своїх ран і поїхав на поправку додому (Довж., І, 1958, 322); Оксен розлютився і сам поїхав за ковалем (Тют., Вир, 1964, 134); // Відправитися звідкись, за межі чого-небудь, залишивши попереднє місцеперебування; виїхати. Ну, пий, стара: гості будуть, та й поїдуть, а ми з тобою вік зжили (Номис, 1864, № 11523); На другий день.. Чіпка запріг коней та й поїхав з двору, не сказав і куди (Мирний, І, 1949, 405); — Чи хутко поїдемо звідси? — питався він. — А хіба що? — Як собі хочете, а мені тут зле (Смолич, І, 1958,, 84).

◊ Дале́ко не пої́деш на кому — чому — не досягнеш успіху за допомогою кого-, чого-небудь, використовуючи когось, щось і т. ін. [Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав, колоритна постать. У нього великий природний розум. [Вітровий:] На одному природному розумі тепер далеко не поїдеш (Корн., II, 1955, 220); — Побачимо, як ти порядкуватимеш. На старих дідах далеко не поїдеш (Тют., Вир, 1964, 106); Пої́хати [ве́рхи] на кому — використати кого-небудь у своїх інтересах. [Храпко:] Через дочку, мов, на батькові поїдемо. А ти, дурепо, не розчовпавши нічого, сама у руки даєшся… (Мирний, V, 1955, 176).

2. Зрушити з місця; направитися куди-небудь (про самі засоби пересування). — Я почула, що автомобіль поїхав (Ю. Янов., II, 1958, 92); Його цікавило інше: ешелон той зараз на станції чи, може, поїхав? (Головко, II, 1957, 527).

3. розм. Почати сковзати, котитися. Підполковник з несподіванки аж свиснув, підскочив угору і на штанях, як діти, поїхав слизьким сіном прямо на тік (Стельмах, II, 1962, 53); — Не подобає мені пішки йти, а подобає коляскою їхати! — засміялася [Христина], штовхнула Юрка, з розгону скочила на лід і, піднявши носки вгору, поїхала на підковах (Стельмах, І, 1962, 63); // перен. Переміститися трохи; поповзти. Брови в його поїхали по лобі вгору (Н.-Лев., III, 1956, 321).

4. перен., розм. Почати говорити багатослівно, без перерви що-небудь непотрібне, всім відоме і т. ін. — Гей, ти, хто там ходить лугом? Хто велів топтать покіс?! — Та з плеча на всю округу І поїхав, і поніс (Мал., Серце.., 1959, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 7.

Поїхати, їду, деш, гл. Поѣхать. Сідлай, козаче, коня вороного, та поїдем вінчатися до попа чужого. Чуб. V. 137. Поїдьмо, кажу, дідусю, в ліс да нарубаєм дров. ЗОЮР. І. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 269.