ПОЧИНАТИ

ПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш; мин. ч. поча́в, чала́, ло́; док.

1. перех. і без додатка, також з інфін. Приступати до якої-небудь дії, братися за якусь справу. Улянка ще тільки починала ту боротьбу, з якої Дарка вже виходила з перемогою (Л. Укр., III, 1952, 664); Знайома Йосифова мелодія виходить над усе, та ось він і сам починає цнотливий танок (Ю. Янов., II, 1958, 21); — Завтра сіємо на Зеленому клину. Посівматеріали я дістав. Роботу починайте рано… (Тют., Вир, 1964, 120); — Треба починати! — як пакіл у землю вбив Прокіп (Головко, II, 1957, 259); — Коли б, Левку, я з тобою пішов до Тетяни — уже давно б твоє весілля відгуляли… Ну, починай скоріше, не морозь усіх (Стельмах, І, 1962, 58); // Заводити якусь розмову, розповідь, спів. Боярин тим часом починав собі все згорда, все похвалявся княжою ласкою (Фр., VI, 1951, 41); Один із них [співців] легенько Струни срібнії торкає, Усміхається лукаво І такої починає: «Був собі одважний лицар» (Л. Укр., І, 1951, 377); — Я оце сиджу, — почала Хима, — та й думаю, що в нас борошно минулося… (Коцюб., І, 1955, 86); Потім той [голос] знову почав, а Яресько йому знов відповів — дзвінко, задерикувато, голосисто! — так і перестрілювались вони піснею через річку, через ліс, аж доки той і не замовк (Гончар, II, 1959, 222).

◊ І поча́в (почала́), і поча́в (почала́) — завести довгу розповідь про що-небудь. Тільки їй того й треба було, щоб Оксана стала жалітися на копитана [капітана]… тут вже вона й почала, і почала… (Кв.-Осн., II, 1956, 445); Одне́ кінча́ти, дру́ге почина́ти — говорити безладно, перескакуючи з одного на друге. Прокопчук — шапка на потилиці, шинеля розстебнута, лупаті очі так і виграють, так і химерять, щоб що-небудь збрехати — цілу дорогу теревенить, одне кінчає, друге починає (Тют., Вир, 1964, 356); Почина́ти (поча́ти) своє́ (своє́ї) — знову говорити те саме, що й раніше. — Бачиш, курятини їм забажалося, — почав своєї дід Смик (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 21).

2. неперех., з інфін. Виявляти перші ознаки якоїсь дії, певного стану, явища. Справа починала бути поганою. Остап знемігся і зовсім розхворівся; його палила гарячка (Коцюб., I, 1955, 360); Іллєвський дивився на збуджену Лялю, і темні очі його починали сяяти (Гончар, IV, 1960, 76); Йому все починає віритись, що справді якогось дня за частоколом верб підійметься з води його земля і він на ній житечко посіє, і городину посадить (Стельмах, І, 1962, 454); Я прокинулась, а надворі тільки що почало на світ благословиться (Н.-Лев., III, 1956, 286); На другий день, тільки почало розвиднюватись, Соломія була вже на березі (Коцюб., І, 1955, 385).

3. перех. і без додатка, чим, з чого або з кого — чого, від чого. Братися за що-небудь у першу чергу, займатися кимсь, чимсь насамперед. — Ти й сама у нас, як Дон-Кіхот! — Що він має на увазі? Що довга вона та худа, як лицар печального образу? Чи вважає, що самостійне життя своє вона починає боротьбою з вітряками? (Гончар, Тронка, 1963, 268); — Починайте з мого двора, — звелів Денис (Кв.-Осн., II, 1956, 398); Зараз вона ладна була накинутись на всіх насмішників, приголомшити їх жіночими прокльонами, але краще починати з чоловіка (Стельмах, II, 1962, 19); [Прісцілла:] Не одна з нас від того починала, що ти радиш, але служити двом богам не можна, а надто в ті часи (Л. Укр., II, 1951, 383).

◊ Почина́ти (поча́ти) від Ада́ма — вести розповідь про якусь подію від найдавніших ознак її вияву. З безперестанними ахами, сапанням та умліванням Прохіра розказувала. Вона почала від Адама (Коцюб., I, 1955, 262); Почина́ти (поча́ти) з азі́в — звертатися до найпростішого, до елементарних понять. Щоб роз’яснити, до якої міри нерозумні і несоціал-демократичні ці крики Максимова і К°, доводиться знов-таки почати з азів (Ленін, 19, 1971, 77).

4. перех., від кого — чого. Походити від кого-, чого-небудь. Але [панотець] зразу ж отямлюється: де ж таки видано співати божественне перед цим англійським богохульником, який від мавпи починає людський рід (Стельмах, І, 1962, 265).

5. перех. Приступати до використання чого-небудь. Починати новий зошит.

6. перех. Засновувати або закладати що-небудь. Самі починаємо справу на позичені гроші (Коцюб., III, 1956, 199); — Я [Мічурін] почав сад на пустирі, шукаючи нових шляхів створення нових плодів для Росії (Довж., І, 1958, 454).

7. перех., розм. Набувати певного віку. Настя вже шістнадцятий рочок починає (Вовчок, І, 1955, 263); Семен починав уже двадцятий рік, коли старий помер, лишивши грунт — шість шнурів — синам (Коцюб., І, 1955, 104); Прім Антоній пройшов без турботи свій шлях многоденний — Сімдесят років прожив, восьмий десяток почав (Зеров, Вибр., 1966, 344).

8. перех. Приступати до здійснення чого-небудь. Він знає, що починає (Номис, 1864, № 21); Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти, і що почать? (Шевч., II, 1963, 58); Без війська, без слави зостався Роберт… Що ж має тепер він почати? (Л. Укр., І, 1951, 355).

Почина́ючи (поча́вши) від (з) — у сполуч. з часовими і просторовими назвами передає значення вихідного моменту дії або діяльності. Донські хлопці з кавалерійського корпусу, який, починаючи з Румунії, часто сусідив з полком Самієва, не раз чесали канчуками по вухах мінометного старшину, що внадився до них за кіньми (Гончар, III, 1959, 187); Починаючи з цього року, розширюється сітка інкубаторно-птахівничих станцій (Рад. Укр., 10.I 1948, 1); Почавши з 1881 року, він [І. Я. Франко] видає або пише у періодичних виданнях (Коцюб., III, 1956, 34); Та сказано йому, що князь приймає тільки, почавши од дванадцятої години (Н.-Лев., І, 1956, 162); Почина́ючи від… до — уживається замість переліку двох крайніх представників ряду однорідних предметів. Кожного разу повертався [Бутаков] з цілими торбами мушлів, шматками гірських порід, скам’янілостей й живими рослинами, починаючи від саксаулу та гребінника-тамариска до нюкнита та звичайного очерету і від сивого ковилу до полину (Тулуб, В степу.., 1964, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 470.

Починати, на́ю, єш, сов. в. почати, чну, не́ш, гл.

1) Начинать, начать. Я не знаю, що мені робити, що мені почати. Тогді козаки як діти не гаразд починали, по дві штуки гармат набірали. Макс.

2) = Починатися. КС. 1882. XII. 487.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 392.