ПОТУРАТИ

ПОТУРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. неперех., кому, чому і без додатка. Не перешкоджати кому-небудь робити щось недозволенне, варте осуду; виконувати чиїсь бажання, примхи; не протидіяти чому-небудь. Потурай малому, то як виросте — буде тебе на старості бити (Укр.. присл.., 1955, 130); Демко був плохенький, жіночим витребенькам потурав, і жінка у його в хаті верховодила (Вовчок, VI, 1956, 262); Гей, брати! Над рідним краєм Густо звисла пітьма ночі; А ми мовчки потураєм, — Сон важкий склепив нам очі (Граб., І, 1959, 155); Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (Горд., Чужу ниву.., 1947, 144).

◊ Потура́ти се́рцю (се́рцеві, собі́) — діяти згідно з власним бажанням. Святе писаніє читай, Читай, читай та слухай дзвона, А серцеві не потурай. Воно тебе в Сибір водило (Шевч., II, 1963, 55); — Мені здавалося, що я сьогодня [сьогодні] заспала. Правда, нині рано служби не маю, ну, але потурати собі не треба (Фр., II, 1950, 288).

2. перех. і неперех., перев. із запереч. част. не, розм. Не звертати уваги, не зважати. Ой, не за великі гроші вбито [козака], — За жупан голубенький, Не потурав вражий син турчин, Що він козак молоденький (Укр.. думи.., 1955, 19); На те вона й була дітвора, щоб не потурати ні на що, через те її й зупиняли старші (Мирний, III, 1954, 258); — Нікому — ніякого спуску. Все, що підлеглим належить, — дайте. Все, що належить з них, — візьміть.. Ми на війні, товаришу Хаєцький, — вже м’якше заговорив Антонович, — і ви не потурайте, хто та як про вас скаже чи подумає. Не потурайте ні на що (Гончар, III, 1959, 311).

3. неперех., перев. із запереч. част. не, діал. Не вірити, не розраховувати на когось, щось. — Дядьки поможуть. — Не потурай на те, Василю; поможуть, та не тобі, а собі (Кв.-Осн., II, 1956, 64); Удвох, кажуть, і плакати Мов легше неначе; Не потурай: легше плакать, Як ніхто не бачить (Шевч., І, 1963, 259).

4. неперех., розм., рідко. Знущатися над ким-небудь. — Ні об чім тебе не прошу, тільки будь до мене добрий, не потурай, коли часом буду смутна (Кв.-Осн., II, 1956, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 433.

Потурати, ра́ю, єш, гл.

1) Потворствовать, поблажать, мирволить. Ей, не потурай дитині змалечку, бо на старість з його не буде людей. Канев. у. Не потурай, дівчинонько, моїй розмовонці. Мет. 83.

2) Обращать вниманіе. У петрівку не можна всіх пісень співати, а ми не потураємо на те, співаємо всіх. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 383.