ПОТИЛИЦЯ

ПОТИ́ЛИЦЯ, і, ж. Задня частина голови над шиєю. На потилиці очей нема (Номис, 1864, № 6651); Глибокі зморшки на щоках, на лобі, поморщена темна потилиця од гарячого сонця, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко жилося на світі (Н. —Лев., II, 1956, 172); — До живого нікому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свербить (Свидн., Люборацькі, 1955, 191); На одному з поворотів машину підкинуло, технік стукнувся потилицею об кабіну і перестав дрімати (Гончар, III, 1959, 173); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії… (Вол., Самоцвіти, 1952, 22).

◊ Гна́ти (ви́гнати) в поти́лицю — те саме, що Гна́ти в ши́ю (у три ши́ї) (див. гна́ти). Пістряка лаяв-лаяв [сотник] на всі боки, та в потилицю і вигнав його з хати, і змінив його з писарства (Кв.-Осн., II, 1956, 221); Жени його в потилицю з свого обійстя, бо й тобі вкине за пазуху таку жарину, що душа спопеліє (Стельмах, Хліб.., 1959, 121); Да́ти (затопи́ти, втелю́щити і т. ін.) по поти́лиці, вульг. — ударити ззаду по голові. Старець.., не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть [буханець] та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать — хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребро, хто затопить по потилиці (Стор., І, 1957, 34); Денис.. втелющив десяцького по потилиці так, що вони обидва зарили носами (Н.-Лев., VI, 1966, 358); Діста́ти по поти́лиці, вульг. — дістати запотиличника; Пока́зувати поти́лицю кому — тікати від кого-небудь. Суворов знав генерала Река як людину, що не звикла показувати потилицю ворогові (Добр., Очак. розмир, 1965, 75); Поба́чити, як свою́ поти́лицю — ніколи не побачити. Побачив фашист Москву, як свою потилицю (Укр.. присл.., 1955, 420); У (в) поти́лицю; З поти́лиці, у знач. присл. — ззаду. А вітри ззаду все трубили В потилицю його човнам (Котл., І, 1952, 112); — Гей, пане хорунжий! Ану, візьми з собою завзятців з півсотки та спробуй їм [нападаючим] в потилицю зайти з болота (Стар., Облога.., 1961, 74); Чу́хати (почу́хати) поти́лицю; Чу́хатися (почу́хатися) в поти́лиці: а) задуматися, не знаючи, що робити, як вийти із скрутного становища. Замислився козак, і йому досталось покрутить вуса і почухать потилицю (Стор., І, 1957, 41); Зіжне другий незаможник, подивиться на копи та тільки потилицю почухає: на плечах за десять верст не однесеш. Хоч покинь на стерні (Головко, II, 1957, 12); — Отак мене випроваджуєш, хазяїне? Ну, що ж. Я піду… піду… Але ти ще почухаєш свою потилицю! (Шиян, Баланда, 1957, 104); б) перебувати в нерішучості, не наважуватися діяти. — Про міст треба було всім нам думати раніше. А то чухали потилиці (Цюпа, Краяни, 1971, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 407.

Потилиця, ці, ж. Затылокъ. Росчесала чорні кудрі аж на потилицю. Чуб. V. 32. Ум. Потиличка. Наміточка новенька, потиличка голенька. Грин. III. 309. Ув. Потиляка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 377.

поти́лиця — задня частина голо­ви; чу́хати поти́лицю — довго ду­мати, виявляючи млявість харак­теру, нерішучість.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 475.