ПОТАЛА

ПОТА́ЛА, и, ж. З’їдання, знищення. У чистому полі поховайте, звіру-птиці на поталу не подайте (Сл. Гр.); І я побачив горб руїн, Бетону і металу. Тепер скажіть мені: хто він, Що здійснив цю поталу? (Перв., II, 1958, 249); // Лихоліття, лихо, біда. У дні світової потали Тут Опір знамена підняв (Рильський, III, 1961, 260).

Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу див. віддава́ти; Дава́ти (да́ти, попуска́ти, попусти́ти) на пота́лу — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу (див. віддава́ти). Вона вірила, що той добрий дідуньо любить дітей і не дасть їх на поталу (Коцюб., І, 1955, 15); Ще малим він не раз бився з хлопцями за Марусю й не давав її на поталу (Хотк., І, 1966, 101); Галя не видержала: — Чіпко, Чіпко! Чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці… (Мирний, І, 1949, 406); [Василина:] Надумав [Золотницький], кажеш, уже за якогось шляхтича тебе віддати? [Наталя:] Я йому не попущу себе на поталу! (Гр., II, 1963, 536); На пота́лу: а) (кому) на поживу, на здобич. — Мертвий, мертвий, — бубонів Кобза, одступаючи од Марка, .. — Зостанусь, — прошепотів він, — що буде, то буде! Коли оживе, буду йому товаришем, а ні — поховаю.. і не покину його трупа на поталу гракам та звірові (Стор., І, 1957, 344); Боюся зомліти, як углежу [угледжу] їх [гадюк] обличчя бридкі та дикі, щоб з коня не впасти і не дістатися їм на поталу… (Л. Укр., І, 1951, 313); — Хто в поході нап’ється — без усякого суду.. звелю застрелити на місці та кинути хижій птиці на поталу (Довж., І, 1958, 238); — Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати, Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 255); б) (кому, чому) на знущання. — Діти мої, діти!..Викохала я вас лихим людям на поталу… (Вовчок, Вибр., 1937, 19); Їй згадувалось, як він покинув її на поталу, на глум людям (Гр., II, 1963, 270); в) (без додатка) на муку. [Трохим:] Ви, обурені помстою, йдете на беззаконний вчинок, а про сім’ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. Доки гнитимете по острогах, ваші діти пухнутимуть з голоду… (Кроп., IV, 1959, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 396.

Потала, ли, ж. Съѣденіе; истребленіе. на поталу дати, подати, податися. Въ добычу, въ жертву отдать, быть отданнымъ. У чистому полі поховайте, звіру-птиці на поталу не подайте. АД. І. 114. А віри християнської на поталу в вічний час не подайте. АД. II. 14. У найми не пускала, у чужі руки на поталу не давала. Грин. III. 692. Довелося валятися, звіру-птиці на поталу податися. АД. І. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 375.