ПОСТАНОВЛЯТИ

ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док.

1. неперех. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з’їзді і т. ін.). [Покликач:] Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно [незабарно] (Л. Укр., II, 1951, 543); І Всеукраїнський з’їзд Рад постановляє: Влада на території Української республіки віднині належить виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів (Наука.., 4, 1970, 30); — Як один, всією громадою постановили Піски не пустити козаків у село (Головко, II, 1957, 313); // юр. Здійснюючи слідство, доходити певних висновків, виносити вирок (про судові органи). Лукину визволили з тюрми й випустили на волю: суд постановив, що Лукина невинна (Н.-Лев., III, 1956, 359); // перев. док., також у сполуч. із сл. собі та інфін. Прийняти якесь рішення; вирішити щось зробити. Через день після приїзду постановили справити весілля (Н.-Лев., VI, 1966, 86); Постановила [Целя] собі якнайчастіше відвідувати і потішати горем прибиту Ольжину матір (Фр., II, 1950, 319); — От я постановив собі вивчити між ділом «Кобзар» весь напам’ять (Ю. Янов., І, 1954, 77).

2. перех., діал. Встановлювати, запроваджувати. — Світ, Маргарето? — відказала Олена, і згірдливий усміх промайнув по її лиці.. Ані їх хвальба, ані їх догана не були ніколи в силі постановити для мене якесь правило! (Коб., I, 1956, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 369.

Постановляти, ля́ю, єш, сов. в. постановити, влю́, виш, гл.

1) Ставить, поставить. Постановив їх (воли) серед двора до ясел. Г. Барв. 381. Пушку сироту упереду постановляв. АД. II. 24. І рідня, і діти єсть у його, а нікому хрест постановити. Шевч. 508. Постановили салдата на кватирю.

2) Истрачивать, истратить. Що придбали ми, — усе за тебе постановили. Г. Барв. 133.

3) Постановлять, постановить, сдѣлать постановленіе. Постановила я собі покинути удову бабусю. Г. Барв. 395. Старий пацюк кричить, закон постановить. Гліб.

4) Людьми постановити. Сдѣлать человѣкомъ. Час тебе оженити, людьми постановити. Лукаш. 152.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 369.