ПОСПІШАТИСЯ

ПОСПІША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСПІШИ́ТИСЯ, шу́ся, ши́шся, док., розм. Те саме, що поспіша́ти 1, 2. Признаватися Галі Грицько не поспішався і не намагався напевне довідатися, хто їй більше до вподоби, — чи він, чи, може, Андрій (Вас., І, 1959, 170); Вона проспала ранкову зорю — от тобі маєш! І Галя засміялася небувалому випадку й почала поспішатися на роботу (Вовчок, І, 1955, 318); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (Коцюб., І, 1955, 96); Поспішився козаченько той пиріг із’їсти (Чуб., V, 1874, 436); — Та я вже й не сперечаюся! — поспішилася пані заспокоїти доню (Л. Янов., І, 1959, 124); Панна Юзя поспішилася до покоїв, бо почали з’їздитися гості (Л. Укр., III, 1952, 666); Розібралась [Маруся], роздяглась, давай піч топити і вечерять наставляти, і вже мати за нею було ніколи не поспішиться (Кв.-Осн., II, 1956, 27); А що вже в полі на оранці, дак дідові старими ногами за наймитом і не поспішитись (Барв., Опов.., 1902, 194).

Не поспіша́ючись — те саме, що Не поспіша́ючи (див. поспіша́ти). Зінько Сивашенко йшов полем. Ішов не поспішаючись, бо була неділя, а поробившися добре ввесь тиждень, любив у неділю відпочити (Гр., II, 1963, 322).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 357.

Поспішатися, шаюся, єшся, сов. в. поспіши́тися, шуся, шишся, гл. = Поспішати, поспішити. А по воду йде, потішається. Чуб. V. 700. Потішається з козами на торг. Ном. № 7739. Потішився козаченько той періг із’їсти. Чуб. V. 436.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 367.