ПОСКЛАДАТИ

ПОСКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш і розм., рідко ПОСКЛА́ДУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Скласти в одне місце, в певному порядку все або багато чогось. Вона.. поперекладала і поскладала симетрично ноти на столику (Н.-Лев., IV, 1956, 108); Зняв [Пархім] свиту, розіслав, поскладував свій товар (Кв.-Осн., II, 1956, 477); На полі Антін вже повирубував, з корінням повикорчовував кущі ялівнику, позносив його і поскладав на купу (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39); // у що, на що та ін. Покласти, помістити куди-небудь усе або багато чогось. Недовго їй збиратись: поскладала у торбинку, що було, почепила на спину, паличку в руки, пішла (Кв.-Осн., II, 1956, 281); Він мовчки повиносив з комори мішки, поскладав на віз, поки Соломія запрягала воли (Н.-Лев., VI, 1966, 386); Під стіну Антон поскладав дерево, щоб воно не мокло на дощі (Чорн., Потік.., 1956, 9).

Посклада́ти в ко́пи (копи́ці, полу́кіпки і т. ін.) що — те саме, що Скла́сти в ко́пи (все або багато чогось) (див. склада́ти). Він почав ходити за нею слідком. Де Настя — там і Гнат. Жнуть на лану пшеницю — він поносить та поскладає в полукіпки її снопи (Коцюб., І, 1955, 23); Ось, як піду в жнива пшениці й жита жать, То часу марно, щоб, мовляв, не зваковать [звакувати], Скошу і свій горох, в копиці поскладаю (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); А липень виклепає коси І поскладає в копи жито (Стельмах, V, 1963, 225).

2. Згорнути все або багато чого-небудь. Розгорнула [Хима] і знов поскладала шмаття та одежу, що придбала собі на смерть… (Коцюб., І, 1955, 88); [Голос з-за дверей:] Дощ не перестав? [Жура:] Ще ні, але вщухає… Дехто вже поскладав парасолі (Коч., II, 1956, 509); // Схрестити руки (про всіх або багатьох). Батькуватись жінкам дуже зручно: вийдуть одна насупроти другої, стануть на різних берегах і, гарненько поскладавши на грудях руки, починають: «Чого це ти, Мотре, мою курку на Залужжі припинаєш? Хіба вона твоя, чи що?» (Тют., Вир, 1964, 5).

Посклада́ти ру́ки — те саме, що Скла́сти ру́ки (про всіх або багатьох) (див. рука́); Сиді́ти, ру́ки посклада́вши — те саме, що Сиді́ти, скла́вши ру́ки (про всіх або багатьох) (див. рука́). Сиділи [праведники], руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горілочку пили (Котл., І, 1952, 149).

3. Сполучаючи, з’єднуючи окремі частини, зробити, скомпонувати багато чого-небудь.

4. перен. Написати літературні або музичні твори, створити (вірші, пісні і т. ін.). А що пісень на неї поскладали, так усюди вони пройшли: усе то про Галочку Таранцівну (Кв.-Осн., II, 1956, 316); Козаки не дуже вдавались у любощі; знали сю неміч найбільш дівчата да молодиці; вони-то поскладали й оті пісні, оті ніжнії розмови козака з дівчиною або милого з милою, що слухаєш і не наслухаєшся (П. Куліш, Вибр., 1969, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 333.

Поскладати, да́ю, єш, гл. То-же, что и скласти, но во множествѣ. Драг. 95. Зараз і задумається і рученята поскладав. Кв. Баранина в горшках поскладена стоїть. Мнж. 130.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 361.