ПОРУБАНИЙ

ПОРУ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поруба́ти 1-3. Несуть пани єсаули Козацькую збрую: Литий панцер порубаний, Шаблю золотую (Шевч., II, 1963, 61); На доброму шматкові виноградника, оголеному від зрубаних кущів, стирчали невисокі пні, порубані та поранені немилосердною сокирою (Коцюб., І, 1955, 216); — Так. Ось як воно було. Ось як було, — проговорив вік уголос, звівся на ноги і раптом помітив, що він ліг відпочивати недалеко від братської могили червоних героїв, порубаних махновцями в 1919 році (Тют., Вир, 1964, 201); Після багатьох запеклих битв, пожеж, мору й полону, після дзвону мечів, співу татарських стріл, порохового диму, виснажливих походів у непишному бойовому вбранні, зі слідами тяжких трудів і злигоднів, порубані у січах, поїдені солоними хвилями на каторгах турецьких, стояли козаки перед своїм гетьманом [Хмельницьким], який дякував їм за хоробрість (Довж., III, 1960, 81); * Образно. Ой, я постреляна, порубана словами, душа моя на рани знемагає (Л. Укр., І, 1951, 221); // у знач. прикм. Всі злетілись, наче галич, наче теє хиже птаство на порубаного трупа, щоб розшарпати до краю (Л. Укр., І, 1951, 395); Серед його козаків було зо два десятки дуже порубаних і шість чоловіка вбитих (Ле, Наливайко, 1957, 59); // пору́бано, безос. присудк. сл. Лежать пусті дороги, Мов сонях, квітне літо. Сади твої вишневі Порубано, побито (Мал., Віщий голос, 1961, 19); — Пане Гнате! се ти? — Та я ж, мій голубе. — А чутка ж була, що тебе під Чигирином насмерть порубано (Морд., І, 1958, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 292.