ПОРИВАТИСЯ

ПОРИВА́ТИСЯ ¹, а́ється, недок., ПОРВА́ТИСЯ, ве́ться, док.

1. перев. док. Порушитися, припинитися (про зв’язки, стосунки і т. ін.). — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… — Та зносини не порвалися (Коцюб., І, 1955, 314); А тепер, коли зв’язки з Росією порвалися, коли очі угорської інтелігенції звернулись до Пешта — що там осталось? (Фр., XVI, 1955, 139); Мар’я, побачивши, що недавній лад [з паничем] якось порвався, поспішила собі за Христею (Мирний, III, 1954, 183).

2. перен. Раптово припинятися, перериватися (про дію, стан або перебіг, розвиток чогось). На який час розмова порвалася; потім Печариця повертається до Галі, усміхаючись (Мирний, V, 1955, 145); Турбай навіть зрадів, що гнітюча тиша порвалася (Руд., Остання шабля, 1959, 15); Листування само собою порвалось, але приязнь ще дитяча лишалася довгий час (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 6).

Го́лос порва́вся — хтось раптово замовк, чийсь голос перестав звучати. «Добий мене, дай згинути одразу!» Ох, як сей поклик з серця поривався, та знала я, що тим завдам уразу, і змовкла я, і голос мій порвався, і заніміло серце (Л. Укр., І, 1951, 221); «Діду, гов!» — кричу я на ввесь голос. І мій дзвінкий голос пішов луною понад Дністром, понад очеретами, десь далеко вдарився об кручу, задзвенів і порвався (Н.-Лев., V, 1966, 168).

3. тільки недок. Пас. до порива́ти¹.

ПОРИВА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ПОРВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.

1. Швидко йти, бігти, прямувати кудись, до кого-, чого-небудь; кидатися. Задні трохи припинилися. Зате Мемет поривавсь наперед з затуманеним зором і головою, як у роз’юшеного цапа, і, шкутильгаючи, то виростав, то опадав, як морська хвиля (Коцюб., І, 1955, 400); Іноді їй вчувалося, що десь гримить, і вона нервово поривалася до вікна (Гончар, Новели, 1954, 170); З-за брами входить Іван Свічка, молодий, вродливий майстер, і зараз же поривається до Меланки (Коч., П’єси, 1951, 133); Петрусь поспішив одскочити, хоч так порвався, що аж упав з лави додолу… (Мирний, І, 1954, 327); Аж ось розляглося: — Тікаймо! Є лаз! — І вихором табір порвався ураз… (Стар., Поет. тв., 1958, 221); * Образно. Місяць все щедріше оббризкував сяйвом оброшені дерева і шляхи, чіткіше обрисовувались нерозсідлані коні, а притишені пісні козаків поривались і поривались на далекі пороги, до укляклих вишняків, до червоних калин і чорних пожарищ, де є мати чи батько і вірне кохання (Стельмах, II, 1962, 28); // перев. недок. Робити різкі, поривчасті рухи, намагаючись вирватися, силою звільнитися від кого-, чого-небудь і т. ін. На якийсь часок переставали вони пориватися, наче заспокоювалися, трохи набиралися терпливості (Вовчок, І, 1955, 313); // Різко, поривчасто дути, віяти (про вітер). З півночі поривався дошкульний вітер, він був наче в незримій колючій шкірі їжака і штрикався холодними голочками… (Грим., Кавалер.., 1955, 103); // Настійливо намагатися проникнути куди-небудь, силою увірватися кудись. Надворі учинився заколот: Йоч Галчан гаряче боронив свої авторські права й поривався до хати (Коцюб., І, 1955, 283); Горіла хата, підірвана гранатою. Біля хати в розпачі поривалася в огонь чиясь стара мати і плакала гіркими сльозами (Довж., І, 1958, 131); Дві-три жінки порвалися було в хату (Мирний, IV, 1955, 60); // Виходити назовні, вириватися. «Добий мене, дай згинути одразу!» Ох, як сей поклик з серця поривався (Л. Укр., І, 1951, 221); Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця, щоб не порвалися разом з гіркими слізьми ще тяжчі, ще гірші прокльони (Мирний, І, 1954, 276); // Стрімко злітати, підноситися вгору. З граком ми зіглянулись [зглянулись] око на око. Хто ж злякавсь? Грак злякавсь і порвався високо (Бор., Тв., 1957, 76); Над містом, немов грандіозні вітрила, порвалися у височінь червоні прапори (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 82); // Виростаючи, тягнутися догори, до сонця (про рослини). Дерева, обплутані непаразитичними рослинами.., поривалися до сонця, наче в’язні на волю (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 159); Соковитий пирій, типець та ковила, змагаючись за свої аборигенні права, неозорим килимом вкривали чорну родючу землю, пориваючись своїм гостролистям до теплого ласкавого сонця (Добр., Очак. розмир, 1965, 279).

2. тільки недок. Нестримно, наполегливо прагнути, бажати досягти чого-небудь. Вона чула, що, опріч робучої сили, єсть у ній ще щось, чому вона не знала ймення, але що поривалось до іншого, кращого життя, виливалось в пісні, жартах, дотепі… (Коцюб., І, 1955, 63); Нестримно пориваючись до свободи, миру й творчості, вони проникали через прикордонні застави, і ніщо не могло затримати цей потік (Собко, Запорука.., 1952, 251); // Відчувати потяг, схильність до кого-, чого-небудь. Вчитися! О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся істота його! (Гр., II, 1963, 328); Спершу розповів [Ганжа-Ганженко], як відроджується життя по школах після денікінщини, як пориваються діти до науки, до світла (Гончар, II, 1959, 188); Щовечора бачився ІГрицько] з Орисею, але що то за зустрічі були! Дівчина і поривалась до нього, і сторонилась його — п’яного (Головко, II, 1957, 516); // Відчувати непереборне бажання бути, перебувати десь. Ой, гори, гори, золоті верхів’я! Та нащо ж я до вас так пориваюсь? (Л. Укр., І, 1951, 196); — Під час війни, коли в Будапешті я, у Відні снаряди возив, ох, як звідти сюди поривався, до цих наших, Корнію, степів (Гончар, Тронка, 1963, 60).

◊ Душа́ (се́рце) порива́ється до кого — чого — хтось відчуває нестримний потяг до кого-, чого-небудь, прагне, бажає чогось. Маленька цяточка на землі, далеко не райський куточок, чорні весняні бурі, овечі кошари та молочай, а душа його звідусіль поривалася саме сюди (Гончар, Тронка, 1963, 152); До тебе — до людини і співця — Сьогодні пориваються серця (Дмит., Книга боротьби, 1939, 55).

3. з інфін., перен. Мати намір, виявляти бажання щось зробити. Йон кілька раз поривався щось сказати Параскіці, та все у нього якось не виходило (Коцюб., І, 1955, 266); Здається, вже про все переговорили [друзі], кілька разів поривалися додому йти, але все не зважувались (Кучер, Голод, 1961, 56); Явдоха попрощалась і пішла. Йосип порвався проводити (Мирний, IV, 1955, 43); // Намагатися, робити спроби, силкуватися виконати якусь дію. Антоша поривався щось говорити, і сині жили наллялись у нього на білому лобі (Коцюб., II, 1955, 391); Воронюк поривався втекти і знову вертався, немов тягло його назад якоюсь силою (Вас., I, 1959, 317); Якась стара — не менше як дев’яносто літ — жінка раз у раз поривалася танцювати тарантелу (Сміл., Пов. і опов., 1949, 171); Бачить [панночка], що корюся, та ще гірш мене зневажає, а далі й бити вже порвалась (Вовчок, І, 1955, 18); Він порвався устати; підвівся — і впав (Мирний, І, 1954, 332); * Образно. Ще після снідання сонце поривалося вирватись з неволі темних хмар, що кругом облягли його (Мирний, IV, 1955, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 253 - 254.

Пориватися, ва́юся, єшся, сов. в. порва́тися, рву́ся, рве́шся, гл. Порываться, рваться; бросаться, броситься. Скільки раз я поривався до вас. Г. Барв. 280. Ще гірш мене зневажає, а де́лі й бити вже порвалась. МВ. І. 29. Ой порвався козак Нечай до тугого лука. АД. II. 79. «Змилуйсь, свате, я в цій зроду лазні не купався!» Скорчивсь, зморщивсь, — шубовсть в воду та й назад порвався. Г.-Арт. (О. 1861. ІІІ. 106).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 343.