ПОПРОХАТИ

ПОПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. перех., чого, про що і без додатка, також з інфін. або із спол. щоб. Звернутися до кого-небудь з проханням зробити щось, виконати якусь роботу або дати, подарувати чи позичити що-небудь; попросити. Бачить Наум, що зовсім біда,.. побіг до сусіди, розбудив, попрохав її, щоб йшла швидше на поміч до Насті (Кв.-Осн., II, 1956, 82); Приходжу [на вигін] — і він там, стоїть, горіхи луска; попрохала я — дав і мені… (Мирний, І, 1954, 82); Він мав сьогодні їхати в город на ніч, та облишив, бо товариш із слободи попрохав на день коня (Гр., І, 1963, 410); Я попрохав поштаря їхати ступою (Коцюб., І, 1955, 252); Матвій уже не міг відповідати їм. Рана мучила його. Він попрохав одвезти його додому (Мик., II, 1957, 312); // тільки з інфін. Запропонувати, звеліти кому-небудь зробити, виконати щось.

Попроха́ти благослове́ння в кого, заст.: а) звернутися до батьків з проханням дати дозвіл на шлюб із своїм обранцем (обранкою); б) звернутися до батьків із проханням дати дозвіл на якусь дію, схвалити певний намір і т. ін.; Попроха́ти до́зволу в кого — звернутися до кого-небудь з проханням дозволити зробити щось, піти куди-небудь тощо; Попроха́ти проба́чення (ви́бачення) в кого за що і без додатка — звернутися до кого-небудь з проханням дарувати якусь провину, вибачити. Пан писар зробив рукою та одягненими в ясні галанці ногами такий рух, наче хотів попрохати вибачення у громади, що така нечемна бумага справді існує в канцелярії примарії (Коцюб., І, 1955, 194); Коли вчителька, нарешті, порадила йому, як вихід, при зустрічі з Павлушею попрохати пробачення в нього.., Артем тільки похмурився й нічого не відповів (Головко, II, 1957, 252).

◊ Попроха́ти руки́ чиєї — звернутися до батьків дівчини з проханням видати її заміж за того, хто просить; запропонувати дівчині (або жінці) стати дружиною того, хто просить; Попроха́ти сло́ва — зголоситися на прилюдний виступ на зборах. Він попрохав слова й почав свою одвітну промову (Тич., III, 1957, 113).

2. неперех., за кого. Поклопотатися за кого-небудь.

3. перех. Запросити кого-небудь до себе в гості. Полагодивши, що треба було, пішов [Тихон] з синами і з батраками до церкви, найняв молебень, помоливсь богу і попрохав панотця до себе (Кв.-Осн., II, 1956, 132).

Попроха́ти до сто́лу — запросити гостей сісти за стіл і пригоститися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 236.

Попрохати, ха́ю, єш, гл. = Попросити.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 339.