ПОЗАВ'ЯЗУВАТИ

ПОЗАВ’Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Закріпити вузлом, петлею, бантом і т. ін., зав’язати (все або багато чого-небудь). Назад руки позав’язували [новобранцям] (Чуб., V, 1874, 995); Ловили [пастушки] сорочками, позав’язувавши рукава, пічкуриків, били.. жаб (Ю. Янов., II, 1954, 155); Позав’язувати шнурки на черевиках; // Упакувавши, ув’язавши в що-небудь усе або багато чогось, скріпити, стягти кінці вузлом. Побігла Лисичка в корчі, зараз до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позав’язувала, пооблизувалася та й іде до Вовчика (Фр., IV, 1950, 84); // Надіти, пов’язати всім або багатьом хустки, пов’язки і т. ін. Їм позав’язували очі білими хусточками (Н.-Лев., III, 1956, 279).

◊ Позав’я́зувати роти́ кому — те саме, що Зав’яза́ти рот (ро́та) (усім або багатьом) (див. зав’я́зувати). Чи правду Гапка казала, чи видумувала, — ніхто не скаже. Людям, а надто горничним, ротів не позав’язуєш! (Мирний, II, 1954, 103).

2. перен., розм., рідко. Закласти, заснувати (гуртки, товариства і т. ін.). В Галичині і на Уграх він позав’язував кружки [гуртки] (Фр., VIII, 1952, 235).

3. Дати зародки, утворити зав’язь (плодів, насіння).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 784.

Позав’язувати, зую, єш, гл. Завязать (во множествѣ). Назад руки (новобранцям) позав’язували. Чуб. V. 995.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 253.