ПОДОБА

ПОДО́БА, и, ж.

1. Зовнішній вигляд; зовнішність. Із сієї ж то дівчинки виросла дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас на Україні (Стор., І, 1957, 347); Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке вражіння зробила та його подоба зразу на Вовка (Фр., IV, 1950, 94); Мінялись мундири, мінялась подоба, замість обдурених Антантою чорношкірих.. ставали інші — чорні барони та блідолиці юнкери (Гончар, II, 1959, 384); // Зовнішній вигляд, зовнішність когось, що виникає в чиїй-небудь уяві, пам’яті; образ. Пред очима живо ми [мені] стоїть єго [його] подоба (Фр., XIII, 1954, 57); // з означ. Сукупність зовнішніх ознак, що характеризують кого-, що-небудь. [Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Л. Укр., III, 1952, 249); Навіть в останню хвилину перед лицем смерті не втратили [в’язні] людської подоби (Збан., Єдина, 1959, 194); // у сполуч. з прикм. моральна, духовна і т. ін. Характер, душевний склад, сукупність чиїх-небудь внутрішніх якостей. Тільки цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: Меns sапа іп соrроrе sano! (Л. Укр., V, 1956, 181).

2. діал. Істота. Ті дива й подоби, що світ заповнили,.. не повне свідоцтво всетворчої сили, се тільки фрагменти черга нам несе (У. Кравч., Вибр., 1958, 166).

3. Щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось. Здавалось, що то сиділа не жива людина, а якась подоба людини, вироблена з чорного заліза на чорних залізних сходах (Н.-Лев., IV, 1956, 276); Хлопець стояв потупивши зір, подоба червоної барви виступила на його запалих блідих щоках (Дмит., Розлука, 1957, 298); А жила в тії вдовиці ще й сирітка білолиця і такої красоти, що й подоби не знайти (Забіла, Одна сім’я, 1950, 133).

◊ На подо́бу кого, чого, чию — на зразок, подібно до кого-, чого-небудь. — А що вчора ви тут присягли На подобу жіноцтва, Більш не слухать обітниць моїх, Ні погроз, ні пророцтва, — То навмисно про все те до вас Побалакати хочу (Фр., XII, 1953, 491); Є.. мільйони двоногих створінь на нашу подобу, що звуться людьми і за ціле життя не переживають ні одної такої години, як наші довгі дні, тижні, місяці, роки (Ірчан, II, 1958, 149).

4. у знач. присудк. сл. Уживається в значенні «відповідає прийнятим правилам, звичаям і т. ін.». — Та ні, — поклонившися вп’ять, сказав Олексій. — Вже нам не подоба проти вас рівнятися (Кв.-Осн., II, 1956, 317); Він скинув сльозу, сердячись, — бо хіба ж подоба плакати старому дідові (Гр., І, 1963, 275).

5. діал. Потреба. Така подоба, як свині в хамуті [хомуті] (Номис, 1864, № 11206); Чого мені журитися? Якая подоба? А чи пан я? а чи дука? А чи хлібороба? (Манж., Тв., 1955, 62); — Сашо! — гукнула Маріка. — Увечері в клубі танці. Міщенко увібрав голову в плечі й скривився. — Танці. Така мені подоба, як сліпому дзеркало! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 115).

◊ У подо́бі ста́ти кому — сподобатися. У подобі став їй новий піп (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 750.

Подоба, би, ж.

1) Образъ, видъ, наружность. Виходь, наша пані молода, аби-сьме виділи, што в тя за подоба: ци-сь така, як била, ци-сь ся перемінила. Гол. IV. 441. Що в салдата за подоба, за плечима вся худоба. Чуб. V. 970. Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас. Стор. МПр. 27.

2) Сходство, подобіе.

3) Употребляется какъ нарѣчіе или безл. глаголъ преимущественно съ отрицаніемъ въ значеніи: прилично, слѣдуетъ; нравится. Г. Барв. 420. Чи подоба так робити? Чи подоба ж се, бабуню? МВ. (О. 1862. III. 37). Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити. Чуб. V. 311. Не подоба, діду, тобі таке робити. Зміев. у. Не подоба твоя, не подобны річи викладати коня, до коханя бічи. Гол. III. 317.

4) До подоби. Нравится. Ой, дівчино, то-сь ми до подоби. Гол.

4) У подобі стати. Понравиться. У подобі став їй новий піп. Г. Барв. 149. Ум. Подо́бонька. Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 242.