ПОГЛЯНУТИ

ПОГЛЯ́НУТИ, ну, неш, док. 1. Спрямувати, скерувати погляд, зір кудись, на кого-, що-небудь. Поглянула [Хима] навкруги — нема живої душі, тільки шумить кучерява верба (Вовчок, І, 1955, 52); Княгиня Ольга подивилась на мужів і бояр, поглянула на широко розчинені двері палати (Скл., Святослав, 1959, 37); Як поглянули бабуся вниз, у партер, як скрикнуть «Ой!» (Вишня, І, 1956, 325).

2. Особисто простежити за ким-, чим-небудь; самому побачити щось. Сонце світило стиха, без жари; і любо було поглянути, як воно розливалось по зелених вітах, по сукуватих, мохнатих дубах і по молодій травиці (П. Куліш, Вибр., 1969, 49); Освітлене віконце вабить до себе. Поглянути хоч краєм ока, що робить зараз його [Гусарова] ворог (Донч., II, 1956, 195).

3. Оглянути, розглянути кого-, що-небудь з метою ознайомлення. Треба було загадати робітникам лагодитись на роботу, ще раз поглянути на план виноградників (Коцюб., І, 1955, 205); О, який би він [Т. Шевченко] радий був тепер, коли б поглянув на нашу прекрасну Радянську Україну (Тич., III, 1957, 76).

◊ Як [я] погля́ну; Як погля́нути, вставн. речення — з першого враження. Щодо українців, то вони, як поглянути, ніби зовсім завмерли [влітку 1905 року], нічим себе перед людьми не виявляють, хоч непомітна робота йде (Коцюб., III, 1956, 274).

4. перен. Звернути увагу на кого-, що-небудь. Поглянула я, що вже нічка зникала, — І душу мою обгорнула печаль (Л. Укр., І, 1951, 90); // Звернутися думками до кого-, чого-небудь. Ми ж далеко думкою полинем, Ми поглянем на військові чвари, В давній славі спо́гадом поринем (Л. Укр., І, 1951, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 713.

Поглянути, ну, неш, гл. Взглянуть. І багата, і хороша, хто погляне — ахне. Чуб. V. 37. Погляну я у віконце. Чуб. V. 649.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 232.